Директорія УНР ухвалила земельний закон 8 січня 1919-го. Він вніс доповнення до законодавства Української Центральної Ради та остаточно скасував приватну власність.
"Усі землі з їх водами, лісами, надземними і підземними природними багатствами стають добром народу Української Народної Республіки. На користування цим добром мають право всі громадяни Української Народної Республіки без ріжниці полу, віри і національності", – йшлося в документі.
Влада створювала земельні управи, що визначали розміри селянських наділів. Також запасний земельний і державний меліоративний фонди. Організувала сільськогосподарський кредит.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українців закликали до повстання
Наділи, що передавалися безземельним селянам, не могли становити менше 5 десятин. За колишніми господарями ж залишили 15 закріплених за ними десятин, що переходили у спадщину. За ними залишили сади, виноградники, хмільники. Понад 15 десятин отримували землероби, що жили на піскуватих, солончакуватих, болотяних землях. Площі з висококультурним хліборобством не дрібнилися. Вони мали перейти в користування трудових спілок.
Вже за 2 місяці, в ході війни з більшовиками, безземельним селянам землю віддавали за третину врожаю ярового хліба та сплату всіх податків.
Директорія УНР оприлюднила декларацію нової державної політики 26 грудня 1918-го в Києві. За 12 діб до того шляхом збройного повстання повалила владу гетьмана Павла Скоропадського. У декларації наголошувалося на необхідності ліквідації буржуазії. Підкреслювалося, що влада в УНР нележатиме лише класам, що працюють, – робітникам і селянам. Володимир Винниченко та члени директорії намагалися встановити в Україні національний варіант радянської влади: "зруйнувати старий капіталістичний світ, на руїнах якого постане новий соціалістичний світопорядок". Натомість пропаганда більшовиків виявилася сильнішою. Підсилило її і невиконання директорією своїх обіцянок.
5 
1
Коментарі