В 1945 році майже 600 тисячна японська армія, була взята в полон в Манжурії, Південному Сахаліні та була переміщена спочатку в сибірські далекосхідні табори. Приблизно кожен десятий не повернувся на свою батьківщину. Тільки в Іркутській області понад 80 цвинтарів, на яких покояться японські військовополонені, повідомляє видання "Музеї України".
Пам'ятні обеліски вже встановлені на цвинтарях в Іркутську, в селищі Листвянка, поруч з яким знаходився один з таборів. В 1991 році на цьому цвинтарі установили 4-х метрову меморіальну стіну, на якій позначено прізвища 60 похованих тут японських військовополонених.
За участі японських військовополонених була побудована залізнична дорога Ташкент-Братськ, вони працювали також на лісоповалі в селещі Шаманка (р. Іркут), побудували першу в Іркутську асфальтову дорогу по вул. Карла Маркса, звели трамвайне депо та заклали першу трамвайну залізницю. Крім того вони працювали в Таджикистані та в Україні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОУН у Другій світовій шукала співпраці з японцями
Японців використовували у роботах на Крюківському гранітному кар'єрі з 1945 по 1947 роки, в каменеломнях, як свідчить місцева мешканка, що проживає поруч з самим кар'єром, вік якої наближається до 90 років, і вона не все може з тих подій пригадати, в чомусь може і помилятися. Але, тих знесилених, військовополонених, в яких на ногах були одягнені дерев'яні колодки, гуркіт яких чувся при ходьбі на сотні метрів, вона запам'ятала на все життя. Вона розповіла, що військовополонені японці вручну били, та завантажували на автівки камінь, працювали по 10-12 годин на добу (залежало від пори року), і утримувалися в нелюдських умовах, харчувалися буряками та картоплею, замість звичного для їхнього шлунку рису. І лише потім їх почали годувати рисом, і вже після цього їхня смертність трішки почала знижатися. Порція "їжі", залежала напряму від "норми" - не виконав - не отримав баланди.
Японці мешкали в бараках поруч з кар'єром, які вони самі і побудували, як свідчить Задушко Анатолій Іванович, що мешкає в одному з бараків, по вулиці Крупській 38.
4 жовтня 1946 року Радмін прийняв постанову "Про репатріацію з СРСР японських військовополонених та інтернованих громадян". Декларувалося що японців відпустять. Але, виконувати постанову не поспішали, оскільки саме на військовополонених японцях, на Курилах, Південному Сахаліні трималася вся промисловість.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Хіросімі знайшли рідкісну фотографію ядерного удару 1945 року
До 1956 року, японців, які внесли непосильний вклад в розбудову соціалізму, все-таки відпустили.
Скільки японців перебувало в Кременчуці, поки ще достеменно не відомо. За деякими даними їхня чисельність налічувала від 300-500 осіб. Також точно не відомо до якого часу військовополонені японці перебували в Кременчуці.
Масові поховання Японських вояків були в Кременчуку (напроти 38 будинку, по вулиці Крупській). Колись там і цвинтар був (з хрестами), потім в 1960 роках, "замітаючи" сліди, останки полонених японців, ніби -то перепоховали на якійсь "братній могилі", маскуючи їх під червоноармійців.
ЯК повідомляєтьс в статті, нині команда журналу "Музеї України" та Музею епохи тоталітаризму розпочала власне розслідування цієї трагічної сторінки.
3 
1
Коментарі
9