"Іноді я їм так швидко, що кусаю пальці", — писав у мемуарах французький письменник 14 ст. Мішель Монтель.
У ті часи в Європі виделками майже не користувалися, тому все, окрім рідких страв, їли руками. Плебеї, вважали, їдять двома чи п'ятьма пальцями, а аристократи — лише трьома. За столом поряд із поважними гостями ставили посудину з водою, в якій можна було мити руки під час трапези. А в 16 ст. стало модно їсти в одноразових рукавичках, які після обіду викидали.
У Європі виделки вперше почали використовувати в Італії — наприкінці 11 ст. Візантійська принцеса Марія Іверська, що вийшла заміж за правителя Венеції, якось сказала, що їсти руками гидко. Тоді для неї вигадали спеціальний прибор із двома прямими зубцями. Його зробили із золота, ручку прикрасили візерунком зі слонової кістки. Невдовзі після весілля Марія померла. Священики стверджували, що це кара Божа за те, що вона відмовилася торкатися руками їжі, яку послав їй Господь. Відтоді виделка отримала славу "диявольського знаряддя". Католицька церква забороняла користуватися нею аж до 18 ст. Ченців, що дозволяли собі їсти виделками, звинувачували у безбожництві. Мовляв, беруть до рук прибор, схожий на вила. А з ними традиційно зображували диявола.
В Україні виделка також мала погану славу. Вважалося, що якщо на стіл молодятам покласти виделки, то в них не буде сімейного щастя. Потрапив до нас цей прибор також у 11 ст. Тоді французький король Генріх І, який мав одружитися з донькою Ярослава Мудрого Анною, разом з іншими дарами передав майбутньому тестеві й виделку. Її призначення описували так: "Використовується для поїдання тутових ягід та інших страв, що забруднюють пальці".
До Росії виделку вперше привезла полька Марія Мнішек на початку 17 ст. Московські бояри були шоковані, коли вона на своєму весіллі з Лжедмитрієм у Кремлі сервірувала стіл виделками. Та ще більше їх вразило, що новий цар вправно володіє цим екзотичним прибором. Коли ж проти Лжедмитрія спалахнуло повстання, одним з аргументів, що він самозванець і чужинець, було саме його вміння користуватися виделкою.
Вона поволі таки приживається в Росії. Уже наприкінці 17 ст. цареві стіл сервірували й "рогатиной", або "вильцами", як тоді називали виделку. "У прибора его клались всегда деревянная ложка, приправленная слоновой костью, ножик и вилка с зелеными костными черенками, и дежурному денщику вменялось в обязанность носить их с собою и класть перед царем, если даже ему случалось обедать в гостях", — пише один зі знавців "русской старины". А інший римує:
Гости кушали руками,
Утирались рушниками —
Полагалось это встарь.
Вилкой кушал князь да царь.
Простолюд у Європі, й зокрема в Україні, до виделки призвичаюється щойно з 19 ст.
4 
35413
Коментарі
5