18 березня 1314 року в Парижі, на острові Євреїв посеред Сени, у присутності найвищих вельмож Французького королівства спалили керівника Ордену тамплієрів великого магістра Жака де Моле. Так завершилося майже 7-річне протиборство могутнього й впливового військово-релігійного ордену, який володів незліченними скарбами, та королівської влади вкупі з папським престолом.
Орден тамплієрів був створений 1119 року в Єрусалимі невеликою групою рицарів на чолі з Гуґо де Пейном після Першого хрестового походу. У Палестині тоді виникло християнське Єрусалимське королівство, яке з усіх боків оточували ворожі мусульманські країни. Тамплієри оголосили своїм обов'язком захист християнських паломників, що прибували вклонитися святим місцям.
Окрім охорони доріг, участі в походах і сутичок із мусульманськими сусідами, рицарі нібито вели якісь розкопки у підземеллях Єрусалимського храму, стертого з поверхні землі римлянами на початку нової ери. І начебто зробили там якісь дивовижні відкриття. Зрештою, їхня перша резиденція містилася на руїнах давнього юдейського храму. Звідти й офіційна назва — Орден Рицарів-жебраків Христа і Соломонового Храму: "тампль" французькою — храм, тамплієри — храмовники.
Плащі тамплієрів одягали вихідці з найбільш родовитої знаті Європи. Монархи та великі феодали охоче жертвували орденові землі. На них рицарі будували замки й дороги. Із тамплієрами пов'язують появу готичного стилю, що за кілька століть змінив архітектурне обличчя Європи. Наприкінці ХIII ст. воїни-ченці мали вже 9 тис. замків. Молодший за чином в ордені беззаперечно підкорювався старшому. Великому магістрові належала абсолютна влада.
Католицька церква надала тамплієрам усі можливі привілеї. Їхні храми мали право притулку і могли здійснювати фінансові операції. Причому цілком відкрито — інші церковні ордени давали гроші в ріст тільки через посередників. Таку поступливість католицької церкви іноді пояснюють тим, що тамплієри постійно шантажували Папу, бо нібито володіли Священним Ґраалем. Чашу, з якої, за легендою, Христос та апостоли причащалися під час Тайної Вечері, рицарі знайшли в якомусь тайнику під час розкопок у Палестині. Хто володів реліквією, той нібито отримував відпущення гріхів і вічне життя. Насправді ж, вважає англієць Г.Ч. Лі, тамплієри стали улюбленцями папського престолу тому, що той "хотів зробити із рицарів військо, залежне тільки від Риму, слухняне знаряддя для поширення папського впливу".
Храмовники були дуже успішними фінансистами. Саме вони винайшли чеки. Спочатку їх видавали прочанам, що йшли до Єрусалима, а потім і купцям. За чеки — невеличкі кружальця шкіри з указаною сумою та відбитком пальця вкладника — можна було отримати дзвінку монету в будь-якому представництві ордену як у Європі, так і в Палестині. За операції стягувалася незначна маржа. Орден давав позички великим і малим сеньйорам, герцогам і королям під 10%. Відсоток вигідний на ті часи, бо лихварі зазвичай брали 40%. Іноді навіть сам Папа був боржником тамплієрів. Певний час храмовники управляли королівською скарбницею Франції, на території якої мали найбільше замків. Тамплієри знали подвійну бухгалтерію, вміли вираховувати складний відсоток.
Торговельні зв'язки зі Сходом вони підтримували навіть після 1291 року, коли під натиском мусульман орден переніс свою резиденцію з Палестини на острів Кіпр. Храмовники мали чималий флот.
Нагромаджені рицарями багатства викликали заздрість у світських і церковних можновладців. Особливі привілеї тамплієрів викликали недоброзичливість до них серед феодалів і князів церкви.
На початку ХIII ст. Папою став ставленик французького короля Філіпа ІV Красивого Климент V, що мав резиденцію в Авіньйоні, а не Римі. Філіп був лютим ворогом ордену. Він вів нескінченні війни з англійцями та фламандцями й геть спорожнив королівську скарбницю. Чеканка фальшивої монети й пограбування та вигнання із країни євреїв-лихварів не допомогли. Тоді монарх накинув оком на скарби тамплієрів. Він змовився із Папою, якому теж украй потрібні були гроші, й завдав орденові нищівного удару.
На світанку в п'ятницю 13 жовтня 1307 року за наказом Філіпа арештували всіх храмовників, що жили у Франції. Їх передали до рук інквізиції. Процес тривав довго. Кілька тисяч рицарів-ченців звинуватили в єресі, богохульстві, відступі від догматів церкви та розпусті. Орден розігнали, його багатства конфіскували й поділили король і папа. Згодом історики довели, що ці закиди були безпідставними. Багато тамплієрів, в яких нелюдськими катуваннями вирвали зізнання в єресі, на суді відмовилися від своїх свідчень і були засудженні на спалення.
Уже сім століть переповідають легенди, що тамплієри встигли сховати частину своїх багатств, вивізши їх до якихось тайників. У Європі досі не припиняються пошуки цих скарбів. Але ще невідомо, чи вдалося знайти десь бодай якусь їх дещицю.
За легендою, охоплений полум'ям великий магістр Жак де Моле прокляв Папу Климента V і Філіпа IV Красивого: "Клименте, судде несправедливий, викликаю тебе на Суд Божий протягом 40 днів від сьогодні, а тебе, королю Філіпе, також несправедливий, до року". Папа справді через місяць помер від дизентерії, а менш ніж за рік Філіп IV пішов із життя за загадкових обставин — найімовірніше, був отруєний. Прокляття стосувалося також нащадків монарха аж до 13-го покоління. Апогей помсти начебто відбувся в часи Великої французької революції. Заарештованого короля Людовика ХVІ утримували під вартою в замку Тампль у Парижі, де колись була резиденція храмовників. Звідти його й повезли на гільйотину.
3 
1
Коментарі
5