31 січня 1943 року 25-річний лейтенант Федір Ільченко у супроводі кількох бійців Червоної армії спустився в підвал універмагу на центральній площі Сталінграда. Уздовж сходів, що вели до резиденції фельдмаршала Паулюса зібрався натовп змучених голодом, холодом і безсонням людей. Стояв неймовірний сморід від нечистот (німці боялися виходити надвір), запаху численних поранених та гнилої конини, яку їли оточені.
В окремому чистому кабінеті на ліжку лежав високий чоловік у светрі. Зустрівши радянського офіцера, він підвівся, але руки не подав. Поверх светру накинув мундир. Це був щойно підвищений до звання фельдмаршала командувач оточеної 6 німецької армії Фрідріх Паулюс. Ламаною російською він оголосив, що здається в полон. Відразу після цього з двору універмагу виїхав автомобіль з двома прапорами – німецьким та радянським. Щоправда, радянського прапора у поспіху знайти не вдалося. Його замінив шматок червоного рядна. Автомобіль їздив позиціями, де щойно тривали бої й двома мовами оголошував про капітуляцію німецької армії. Арештованого Паулюса вивели через чорний хід. Він не хотів дивитися в очі своїм підлеглим.
Фельдмаршала відвезли в штаб радянських військ, де вперше за багато днів нагодували гарячою їжею. Радянські генерали налили вчорашньому ворогу горілки. Він не проголошував ніяких тостів, але погодився випити чарку за мужність ворожих солдатів. А ще за кілька днів до капітуляції Паулюс розділяв загальну офіцерську пайку оточених – 150 грамів хліба. Солдати обмежувалися лише 50-ма. На 37-градусному морозі іншого порятунку окрім полону для них не було.
Майбутній фельдмаршал і улюбленець Гітлера Фрідріх Паулюс народився 1890 року в місті Брейтенау в родині тюремного бухгалтера. У 19 років Фрідріх спробував поступити до військово-морського училища, але отримав відмову через низьке походження. Довелося перекваліфікуватися на юриста. Але цивільної професії Паулюс не хотів і вже в 1910 пішов на військову службу. За рік отримав звання лейтенанта, а в 1912 одружився на румунській аристократці Олені Росетті-Солеску. Першу світову закінчив у званні гауптмана. За час служби в рейхсвері з 1918 по 1933 рік отримав одне підвищення – став майором. Військові реформи Гітлера сприйняв з ентузіазмом. За 10 років служби у вермахті, що прийшов на зміну кволому рейхсверу, з майора дослужився до фельдмаршала.
Паулюс не був бойовим генералом. Його військовий досвід обмежувався письмовим столом. Як штабіст був неперевершеним. За це його дуже шанував командувач 6 армії Вальтер Райхенау. За його сприяння Паулюс дослужився до заступника начальника генерального штабу. Брав безпосередню участь у розробці плану "Барбароса". Після смерті Райхенау у січні 1942 призначений командувачем 6 армії. Невдовзі на Сіверському Дінцю зупинив наступ Червоної армії. У травні разом із 1 танковою армією Клейста оточив у "харківському котлі" чверть мільйона радянських солдат. З вересня наступав у Сталінградському напрямі. Однак наступ розвивався повільно. Заволодівши майже всім містом, Паулюс ніяк не міг скинути у Волгу частини 62 і 64 радянських армій. Частина німецького генералітету вимагала від Гітлера призначити іншого командувача. Фюрер вичікував.
Натомість Червона Армія 23 листопада оточила 6-у і частину 4-ої німецьких армій. Гітлер наказав зайняти кругову оборону, обіцяючи повітряний міст і швидку деблокаду. У Паулюса була можливість самотужки організувати прорив, однак він не наважився порушити наказ фюрера. На закиди підлеглих відповів: "Я не Райхенау". Командувач сподівався, що Герінг і Гітлер повторять із ним те, що зробили в районі Дем'янська, коли розблокували оточену німецьку армію. Але ні повітряного мосту, ні розблокування не сталося. Армія Паулюса була приречена. Вона трималася понад два місяці. Ще 15 січня командувач доповідав, що над Сталінградом, як і раніше, майорить прапор із свастикою. Однак 30-градусні морози і голод робили свою справу. Армія втрачала боєздатність. 30 січня Гітлер підвищив Паулюса до звання фельдмаршала. Це був натяк на самогубство, адже досі фельдмаршали в полон не потрапляли. Однак новопризначений віддав перевагу полону. Разом із Паулюсом здалася 91 тисяча його вояків. Геббельсівська пропаганда оголосила, що всі вони загинули.
У полоні фельдмаршал довгий час зберігав вірність ідеям націонал-соціалізму. На умовляння генерала артилерії Зейдліца вступити до створюваної Сталіним прорадянської Ліги Німецьких офіцерів відповів відмовою. Сидів у в'язниці у підмосковному Красногорську, а згодом у "генеральському" таборі в Суздалі. Начальник табору Новіков заохочував німців до участі в художній самодіяльності. На одному з таких концертів запитав Паулюса, кому той віддав би перший приз.
– Новікову, – почулася відповідь. – Адже це він змусив фронтових генералів і офіцерів співати й танцювати.
Єдиним мистецтвом, до якого долучився Паулюс був живопис. Його картину ще довго виставляли в музеї Красногорська. Згодом генеральський табір, побоюючись німецького десанту, перевели із Суздалі до лісового табору Чернци. Там нібито полонених німців судили. Коли з генералів знімали бойові ордени і кидали на розстелену білу просиню, деякі непритомніли. Колабораціоніст Зейдліц отримав 25 років таборів. Так само, як і ті, хто відмовився від співпраці.
Паулюс погодився допомагати Сталіну аж у липні 1944 після страти генералів, які організували невдалий замах на Гітлера. Виступив із закликом повернути зброю проти фюрера. У Німеччині його виступ назвали шоком. Навіть Геббельс розгубився. Відразу після цього родина фельдмаршала була позбавлена деяких прав, а його дружину запроторили до концтабору. У 1945 році Паулюс виступав на Нюрнберзькому процесі, де свідчив проти вчорашніх ідейних соратників. Сам суду уникнув. У радянських спецслужб мав псевдо "Сатрап". Сталін шанував свого бранця – забезпечив його ординарцем, ад'ютантом і власним поваром. Тримав на одній із дач Підмосков'я. Посилав лікуватися в Крим, а двох інших полонених фельдмаршалів – Клейста та Шьорнера тримав у звичайних тюрмах МГБ.
Сталін жодного разу не зустрівся з Паулюсом. На прохання в'язня повернутися додому не відповідав, хоч фельдмаршал у листі називав вождя "великодушний друг німецького народу". Лише після смерті "друга" в'язню дозволили повернутися. Він жив у Дрездені в триповерховій віллі на 26 кімнат в оточенні агентів штазі. Дружина фельдмаршала померла в 1949. Син Фрідріх загинув у 1944 в Італії. Інший син Ернст не підтримував стосунків із батьком за співпрацю з комуністами.
Паулюс помер 1957 року від злоякісної пухлини. На траурній церемонії було кілька генералів армії НДР. Урну з прахом невдовзі поховали біля могили дружини. З 91 тисячі німців, що разом зі своїм командувачем здалися в полон, до фатерлянду повернувся лише кожен п'ятнадцятий.
1 
1
Коментарі
10