Центральна Рада 4 березня 1918-го ухвалила закон "Про реєстрацію громадянства Української Народної Республіки". Усі питання про надання громадянства УНР належали до компетенції Міністерства внутрішніх справ.

Належність до громадянства УНР мали реєструвати волосні та міські управи протягом одного місяця з дня проголошення. У актах і книгах мали фіксувати як надання громадянства, так і його позбавлення. Для одержання свідоцтва про громадянство УНР потрібно було протягом трьох місяців урочисто присягнути на вірність Україні. Той, хто не хотів бути громадянином УНР, мав подати комісарові заяву за місцем перебування. Та зазначити, до громадян якої держави він належатиме.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Почали видавати свідоцтва про громадянство

Подавати прохання щодо громадянства могли особи, які жили на території республіки не менш ніж 3 роки і не займалися антиукраїнською діяльністю. Мали тут роботу або промисли. Винятки щодо терміну проживання робили для осіб, які могли за допомогою документів або свідків довести тісний зв'язок з Україною. За жінками та дітьми до 14 років закріплювалося громадянство чоловіка.

Текст урочистої присяги такий: "Я /им'я й призвище/, яко громадянин Української Народньої Республики щиро і добровільно заявляю своїм словом, честю і добрим именем прирекаю, що нестиму щиро, твердо і неухитно всі обовязкі громадянина, підтримуватиму Державу Українську всіма силами і засобами, коритимуся її законам, оборонятиму її від ворогів і підтримуватиму добрий лад, порядок, свободу, рівність і справедливість".

×