Український правозахисник і перекладач Валерій Марченко помер у тюремній лікарні в Ленінграді - тепер Санкт-Петербург 7 жовтня 1984-го. Важкохворий чоловік мав відбувати 10 років таборів і 5 років заслання.
Вперше засуджений 1973-го за типовою для дисидентів того часу статею "антирадянська агітація та пропаганда". Судили за критичні статті, переклади з польської але найбільше закидали популяризацію праці Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?".
Марченку призначили 6 років тюрми та 2 роки заслання. Відбував покарання у Пермі. Там познайомився з дисидентом Іваном Світличним і багатьма іншими українцями. У камері писав твори про життя політв'язнів у радянських таборах. Записував різні інтерв'ю. Переклав Декларацію незалежності США, твори Вольтера, Едгара Аллана По, Роберта Бернса.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сенцов готовий був і далі сидіти в російській тюрмі - правозахисник
Вийшов на волю інвалідом із нирковою недостатністю. Продовжував виступати проти тоталітарного режиму.
Вдруге чоловіка арештували 23 жовтня 1983-го. Винним на суді себе не визнав. Отримав максимальне покарання як "особливо небезпечний рецидивіст та пропагандист". Із родини стягнули 159 крб. на "користь держави". У таборах у Пермі пробув недовго. За рік повністю відмовили нирки, врятувати у лікарні його не змогли і не хотіли.
Валерія Марченка реабілітують лише 1990-го завдяки протесту тодішнього голови Верховного суду УРСР Олександра Якименка.
Українського дисидента Михайла Гориня засудили до 10 років позбавлення волі в таборах 25 червня 1982-го. Тоді ж до вироку додали ще 5 років заслання. Судили за статтями 62 і 179 Кримінального кодексу УРСР – антирадянська агітація, пропаганда. У таборах Пермі громадські діячі-співкамерники приймають його до Української Гельсінської групи. Тоді ж Михайло пише психологічні нариси про співкамерників - Василя Стуса, Олексу Тихого, Валерія Марченка, Юрія Литвина. Згодом їх усіх закатують.
3 
1
Коментарі