30 липня 1918 року більшовики вбили українського педагога та генерального секретаря освіти УНР Івана Стешенко.
"Дізнався од Костя Івановича Товкача страшні подробиці про вбивство Стешенка. Засудила його на смерть большевицька організація Зіньківського повіту; засудження виконав один із членів тієї організації. Звуть його – Башловка. Чому саме засудження упало на Стешенка – не зрозуміти", - згадував український політик Сергій Єфремов.
Стешенка у червні 1917 року Українська Центральна Рада призначила генеральним секретарем освіти. Він займався українізацією шкіл. Наказав викладати в усіх школах предмети українознавства, організовувати гуртки для позакласного вивчення літератури та історії України, створювати бібліотеки української літератури, регулярно влаштовувати українські спектаклі та музичні вечори. Школярам мали регулярно влаштовувати подорожі та екскурсії по місцях, пов'язаних з історією України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ідеологічно правильну радянську енциклопедію для українців готували 26 років
Після того, як Київ 8 лютого 1918 року захопили більшовицькі війська Михайла Муравйова, Стешенко пішки пішов зі столиці. Більшовики засудили його до смертної кари.
30 липня 1918 року Іван Стешенко разом із 14-річним сином Ярославом приїхали до Полтави. Вона перебувала під владою гетьманської Української Держави. На вокзалі вони не знайшли візника, тому пішли до знайомих на ніч. На розі Куракінської вулиці Стешенка смертельно поранили двома пострілами з револьвера. На другий день вранці Іван Стешенко помер у лікарні, не прийшовши до тями.
"Чоловік Стешенко в минулому був міністром освіти при Центральній раді (убитий червоними військами у 1918 році)" - записали у постанові на арешт його дружини Оксани Стешенко в 1941-му.
Похований Іван Стешенко на Байковому кладовищі в Києві.
Станом на 18 травня 1928 року в Україні діяло 17 632 загальноосвітні школи. Найбільше було шкіл із українською мовою викладання. У них навчалося 2 млн 105 тис. школярів. Про це повідомив народний комісар освіти УСРР Микола Скрипник у Харкові на засіданні політбюро ЦК КП(б)У.
Коментарі