У 4 столітті єпископ Микола перетворив місто Миру на узбережжі Середземного моря на столицю християнського світу. Пізніше цього діяча канонізували, і він перетворився на нашого Миколая Угодника і американського Санта-Клауса, а ось Миру чекала менш щаслива доля.

Приблизно 800 років це місце служило центром тяжіння паломників, а потім воно зникло під наносами місцевої річки Мирос товщиною в 5,5 метра. Збереглися лише церква Св. Миколая, частина римського амфітеатру і гробниці, вирізані в скелястих пагорбах.

Але тепер Мира повертається. У 2009 році археологи встановили місцезнаходження міста за допомогою георадара, який вказав на сучасний Демре у турецькій провінції Анталья. Дворічні розкопки дозволили виявити гарну маленьку каплицю 13 століття, яка виявилася на диво добре збережена. На одній стіні будівлі вирізане віконце у формі хреста, через яке сонячне світло, набуваючи відповідної форми, падало прямо на вівтар. Здивувала фахівців і незвичайна для цих місць яскрава фреска.

Цілісність будови говорить про те, що під землею археологів можуть чекати нові Помпеї.

Мира виникла як мінімум в 4 столітті до н. е. і була одним з наймогутніших міст Лікії, з самобутньою культурою, коріння якої сягає бронзового віку. Потім її захопили перси, еллінізувати греки і в кінцевому підсумку взяли до рук римляни.

 

Мощі Св. Миколая, що зберігалися, як вважалося, в спорудженій у 5 столітті і багато разів перебудованій церкві, залучали паломників всього Середземномор'я. Сувенірні крамнички для православних працюють в околицях стародавньої Міри по сей день.

Але містом, звичайно ж, цікавилися не тільки віруючі. У 7 і 9 століттях на нього нападали араби, в 11 - остаточно захопили сельджуки. Вважається, що мощі були вкрадені якимось купцем, який діяв нібито за дорученням римського папи, і перевезені в місто Барі на півдні Італії.

До 13 століття Мира майже спорожніла. І все ж хтось побудував тут невелику каплицю. Будівельним матеріалом послужили камені з інших будівель і гробниць. Всього лише кілька десятиліть потому проливні дощі призвели до того, що за лічені роки Мира покрилася товстим шаром бруду. Якби це відбувалося поступово, верхня частина каплиці постраждала б сильніше за нижню, але археологи виявили, що практично вся будівля (за винятком кінчика купола) збереглася приблизно в однаковому стані.

Енгін Акюрек зі Стамбульського університету (Туреччина) і його колеги розкопали також артефакти початку чотирнадцятого сторіччя, коли контроль над Анатолією отримали турки, що заснували згодом Османську імперію. Після цього, судячи з фрагментів кераміки, перші поселення на околицях Мири стали з'являтися тільки в 18 столітті.

Ймовірність виявлення нових Помпеїв дуже хвилює фахівців, оскільки процес трансформації античних міст в візантійські вивчений не дуже добре, особливо в епоху з середини 7 до початку 14 століття. Ситуація ускладнюється тим, що кожне велике поселення мало власну історію.

 

Матеріал для роздумів вже поданий, і першою стравою стала фреска з розкопаної каплиці заввишки два метри. Це деисус - канонічний сюжет східної християнської іконографії. Як правило, в таких випадках Христос Пантократор (Вседержитель) зображується на троні з книгою в руках у супроводі Марії та Івана Хрестителя, чиї руки підняті вгору в молитовному жесті. Відмінність фрески від канону полягає в тому, що Іван і Марія тримають сувої з грецьким текстом.

Розкопки тривають. Особливу увагу зараз отримують римський амфітеатр, відновлений в другому столітті після сильного землетрусу. Саме в цьому місці, яке впродовж багатьох сторіч було одним з найважливіших портів Середземномор'я, Св. Павло пересідав на корабель, що йшов до Антіохії (нині Антакья). Там вже знайдені майстерні з виготовлення царських пурпуровихі синіх барвників з Мурекс (вид равликів), а також синагога 5 століття - перше свідчення іудаїзму на території християнської Лікії.

Значна частина Мири лежить під будівлями сучасного Демре, так що археологи в скруті. Вони скуповують нерухомість, щоб запобігти несанкціонованим розкопкам, хоча, судячи з малої кількості знахідок, мародери будуть розчаровані: останні жителі Мири, рятуючись від повені, знайшли час, щоб зібратися як слід.

×