Правозахисник 37-річний Валерій Марченко помер у тюремній лікарні в Ленінграді - тепер Санкт-Петербург, 7 жовтня 1984 року. У чоловіка відмовили нирки.
Хвороба розпочалась під час першого ув'язнення. 1973 року його звинуватили в антирадянській агітації і пропаганді та призначили шість років таборів і два роки заслання. До того працював у газеті "Літературна Україна" та писав критичні статті, викладав українську мову та літературу, займався перекладами, популяризував працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українця засудили за книжку з критикою влади
Після відбуття покарання у Пермі повернувся до Києва, уже мав інвалідність. Це не завадило йому активно долучитися до правозахисної діяльності. Став членом Української Гельсінської Групи. Марченко виступав проти радянської тоталітарної системи, насадження російської мови в українських школах.
За це у жовтні 1983 його арештували вдруге. Визнали особливо небезпечним рецидивістом та дали 10 років таборів і п'ять років заслання, при цьому із родини стягнули 159 руб. на "користь держави".
Покарання знову мав відбувати у Пермі. Витримав лише рік, потім його здоров'я критично погіршилось. До лікарні перевели лише через тиск міжнародної спільноти, але було уже пізно.
5 травня 1984 року в лікарні міста Перм помер український дисидент, мовознавець, член-засновник Української Гельсінської групи 57-річний Олекса Тихий. У Пермському таборі йому поставили діагноз - рак шлунка з метастазами. Знеболювальні пропонували в обмін на покаяння.
"Я знаю, що загину, але хтось мусить бути першим", - казав Тихий друзям.
19 листопада 1989 року прах Олекси Тихого перепоховали на Байковому кладовищі в Києві поряд із прахом Василя Стуса та Юрія Литвина.
4 
1
Коментарі