120 років тому, у 1895 році Іван Піддубний вирішив зайнятися спортивною кар'єрою. Тоді йому було 24 роки. Впродовж 40 років він провів близько двох тисяч боїв, абсолютну більшість з них виграв. Відрізнявся від інших борців блискавичним орієнтуванням, чудовою координацією своїх рухів, йому легко давалися складні комбінації прийомів. Виступив у 100 містах Російської імперії і 50 зарубіжних країнах. Його неодноразово намагалися підкупити, залякати і навіть споїти. Але Піддубний не піддався.
Народився Іван Піддубний 8 жовтня 1871 року в селі Красенівка на Полтавщині, в козацькій сім'ї. У його батьків було четверо синів та три дочки. Іван був найстаршим, фізично вдався у батька і мав неабияку силу. В селі його називали Іваном Великим, дехто - із заздрощами, а інші - із захопленням. Коли хлопець пішов працювати на пана, то з легкістю переносив шестипудові лантухи з зерном. Таку ж силу мав і його батько Максим Іванович. Якось сам завантажував на віз чавунну основу від воза, так званий "хід". Поклав дві колоди і всім тілом сунув на віз, як по рейках. Від ваги, колоди роз'їхалися в сторони. Максим Іванович під чавунну деталь швиденько підставив ногу, отримав перелом, але не дав впасти деталі. Йому на допомогу підбігли люди й гуртом "хід" поклали на віз. Мати Івана Піддубного Ганна Данилівна була із козацького роду Науменків, які були довгожителями. Її батько прожив до 120 років.
З села Іван подався, коли йому було 21 рік. Поїхав спочатку в Одесу й працював вантажником в порту. Невдовзі переїхав в Севастополь. Влаштувався до вантажної фірми "Лавас". Щодня впродовж 16 годин по хитких трапах легко і швидко перетягував вантажі. Про його силу невдовзі знали у всіх портах Криму. В 1895 році фірма переїхала до Феодосії. Там Іван Піддубний познайомився із учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим. Вони займалися важкою атлетикою. Порадили й Івану. Він не сприймав, що з того може щось вийти. Антон подарував йому автобіографію знаменитого німецького атлета Карла Абса. Піддубного зацікавило, що тренуваннями йому вдалося втричі збільшити свою природну силу. Він міг підняти відразу двох коней і навіть невеликого слона.
"Іван зайнявся щоденними тренуваннями з гирями і гімнастикою. В 1897 році в Феодосію приїхав бродячий цирк Безкоровайного, в якому виступали атлети і борці. Серед них і відомі на той час Янковський, Луріх і Семипалий. Керівництво цирку влаштувало двотижневий чемпіонат боротьби ״на поясах״. Піддубний ризикнув теж поборотися. Не зміг покласти на лопатки лише Янковського. Той був важчим аж на 20 кілограм, спритний, із чіпкими руками. Але так само не зміг подолати і Піддубного. Цирк поїхав, Іван продовжував працювати в порту. Але вже розумів, що його місце в спорті", - розповідає краєзнавець з Черкащини Марія Приліпко.
В 1898 році Іван Піддубний вступає до севастопольського цирку Труцці, що належав італійцю з циркової родини, яка переїхала в Росію. Піддубний складає власну програму тренувань зі 112-кілограмовою штангою і двопудовою гирею. Дотримується певного харчування, відмовився від спиртного і куріння. Швидко освоює боротьбу "на поясах". Незграбний і грубий силач перетворюється на справжнього спортсмена.
В 1890 році 29-річного Піддубного у свій цирк переманюють брати Нікітіни в Київ. Його антропометричні дані неабияк вражали. При зрості 184 см він важив 118 кг. Об'єм грудей становив 137 см, біцепсів – 44 см, стегна – 68 см, литки – 47 см, зап'ястя – 21 см. А шия була в обхваті, як ідеальна талія теперішніх моделей – 60 см.
Цікавий випадок з Піддубним трапився в Новосибірську. Проти нього боровся швед Андерсон. Іван раптом підняв його в повітря і поклав на лопатки. Глядачі засвистали, подумали, що той піддався. Піддубний запропонував повторити бій. Швед сказав, що лише за умови, що Іван йому піддасться. Це неабияк обурило Піддубного. Але дружина директора цирку вмовила його, інакше доведеться повертати публіці гроші. Це могло призвести до розорення цирку. Коли обидва борці вийшли на арену, Іван раптом вхопив Андерсона за пояс. Підняв над собою, ліг на лопатки і поклав шведа собі на груди. Андерсон від сорому втік з арени. Публіка була в захваті від вчинку Підддубного.
"Слава богатирської сили Івана Піддубного дійшла до графа Рибоп'єра з Санкт-Петербурга. Він був головою місцевого атлетичного товариства. На той час шукав достойного спортсмена від Росії на чемпіонат в Парижі. Іван дав згоду. Йому відразу дали тренера Ежена. Це був старий борець-професіонал, який знав досконало всі тонкощі боротьби. Для технічних боїв надали кращих любителів-борців. Тренування проходили впродовж п'яти місяців. Спочатку в Санкт-Петербурзі, а потім у Франції. Піддубний по дві години тренувався по черзі з трьома борцями. Опісля бігав із важкими гантелями, по 15 хвилин сидів у паровій ванні з температурою 50 градусів. А далі швидким гімнастичним кроком проходив 10 км", - зазначила Марія Василівна.
На чемпіонат в Париж з усього світу з'їхалося 130 борців важкої і легкої ваги. Участь першокласних спортсменів зі світовим ім'ям викликало в Піддубного сумнів, чи варто ризикувати.
"Іван пригадав слова свого батька: "Козацька честь і гордість - понад усе. І втратити її через боягузтво - найганебніша річ. Сміливість і хоробрість для козака – рідні сестри״. І Піддубний перемагає в 11 поєдинках. Кульмінаційним моментом стало змагання з французом Раулем ле Буше. Піддубний ніяк не зміг покласти його на лопатки, бо той весь час вислизав. Всі прийоми йшли нанівець. Судді вияснили, що Рауля натерли маслиновим маслом. Зі змагань не зняли. Змусили витерти тіло. Але коли француз потів, ставав знову слизьким. В результаті віддали перевагу французу, мовляв, за красиві і вмілі відходи від гострих прийомів Піддубного. У відповідь петербурзьке атлетичне товариство телеграфом запропонувало суддям дозволити провести повторний бій. Але Рауль відмовився. Піддубний з важким серцем повертався в Росію. Пообіцяв собі, що поквитається пройдисвітом-французом״, - зазначила Марія Приліпко.
Наступного року 34-річний Іван Піддубний поїхав знову в Париж, там проводили сьомий чемпіонат світу. Впродовж 1,5 місяців змагалися 140 першокласних борців.
"Іван Піддубний виходив на манеж неквапливо, спокійно і впевнено. Не чекав, коли його ״атакують״, сам йшов в напад. Працював усіма м'язами свого богатирського тіла. Використовував увесь арсенал силової боротьби. Впевнено поклав на лопатки чотирьох чемпіонів світу, серед яких був і Рауль. Піддубному посипалися пропозиції про циркові турне в Італію, Францію, країни Північної Африки, Бельгію і Німеччину", - сказала Марія Василівна.
В 1906 році Піддубний переміг датчанина, п'ятиразового чемпіона світу, дворазового чемпіона з Німеччини і ще чотирьох сильних борців. Впродовж трьох років ще п'ять разів підтверджував звання найсильнішого в світі.
"Піддубному не раз пропонували чималі гроші за перемогу суперника. Іван щоразу відповідав: ״Ляжу, якщо покладе״. В Лондоні був випадок, коли поклав свого суперника на стіл суддів. Під вагою він провалився. Судді віддали перемогу противнику Піддубного. Прямий, чесний, добрий і гордий Іван не зміг змиритися зі свавіллям суддів. В 1910 році кидає спорт. Вертається додому й оселяється в сусідньому від Красенівки селі Богодухівка. Купляє землю й одружується з Ніною Квітко-Фоменко. Три роки не виходить на килим. Але не витримує. Виступає в цирках Золотоноші, Смілі, Черкасах і Полтаві", - зазначила Марія Василівна.
В 1920 році, поїхавши в Одесу, Іван Піддубний дізнається про зраду дружини. Через два роки 1922 році оженився знову. Під час гастролей познайомився з Марією. У 1924 році Піддубний виступає в Московському цирку. Вражає глядачів трюком із телеграфним стовпом, якого тримає на своїй шиї водночас із 10 глядачами на обох кінцях. Одного разу стовп переломився на шиї Івана, а він залишився стояти непорушно. Згодом Піддубного запрошують в Німеччину, а через рік підписує контракт з американцями. Йому 55 років, але перебуває в чудовій фізичній формі. Лікарі були шоковані його станом здоров'я. В такому віці воно було, як у 25-річного спортсмена.
"В Америці боротися Піддубному довелося в складних умовах. Там уже не визнавали французької боротьби, а панував вільний стиль. Івану Максимовичу довелося вже втретє перелаштовуватися. Він вкотре демонструє свою силу і талант спортсмена, навіть попри недозволені прийоми суперників. Продовжити контракт з американцями Піддубний не погодився. Попри те, що отримував найвищі гонорари, йому хотілося в Україну", - розповіла Марія Приліпко.
Організаторам американських боїв не хотілося втрачати такого борця, його вмовляли, шантажували і навіть погрожували. Але в 1927 році Піддубний повернувся на Полтавщину, купив будинок і землю. Впродовж 12 років виступає в цирках на змаганнях борців.
У 1937 році Івана Піддубного енкеведисти запроторили у в'язницю Ростова. Причиною назвали ״пашпорт״, в якому Іван Максимович виправив два слова. Його прізвище написали "Поддубный", а національність вказали – "русский". В установі виправляти не захотіли. Тоді він сам написав "Пиддубный" і "украинец". В тюрмі його катували електропаяльником і розжареними сталевими жигалами. Впродовж року вимагали назвати номери рахунків і адреси закордонних банків, де могли бути його заощадження від боїв. Звільнили лише під тиском зарубіжної спортивної громадськості.
В 1939 році атлета визнали ״Заслуженим артистом республіки״, вручили орден "Трудового Червоного прапора". 1941 року в Тульському цирку відбувся прощальний виступ 70-річного Івана Піддубного. Через чотири роки йому було присвоєно звання "Заслужений майстер спорту". Наприкінці життя Іван Піддубний оселився біля моря в містечку Єйськ на Кубані. Купив гарний будинок з великим садом. Він дуже гостро переживав русифікацію Кубані, населеної нащадками запорозьких козаків.
Під час окупації борець зустрів німця – начальника порту, свого давнього шанувальника. Той розпорядився, щоб Піддубному з офіцерської їдальні привозили додому обід. Щоб прогодувати сім'ю, Піддубний мусив тримати більярдну, викидав звідти п'яних німців. А вони захоплювалися його силою. Пропонували Піддубному виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Але він не захотів. Називали його Іваном Великим. Були шоковані, що не боявся носити Орден Трудового Червоного Прапора. Після війни Піддубного звинуватили за співпрацю з німцями. Але доказів не було й відпустили.
Коли німців прогнали з міста, голодував. Отримував 500 г хліба на сім'ю, просив добавити ще 200 грам. Написав про це Ворошилову. Але відповіді не отримав. Знесилений від голоду, по кілька днів не міг піднятися з ліжка. Щоб якось прожити, продавав нагороди. З останніми силами виступав в клубі зі спогадами. Заходив у місцеву спортивну школу, щоб показати деякі прийоми боротьби. Діти розпитували його допізна. У 74 роки йому присвоїли звання заслуженого майстра спорту СРСР.
В травні 1947 року Іван Піддубний повертався з базару і впав. Отримав перелом шийки стегна. Лікарі тільки розвели руками. Долаючи неймовірний біль він сповзав з ліжка. Йому вдавалося дошкутильгати у двір. Там дружина Марія Степанівна ставила йому лавку і він сидів. 8 серпня 1949 року Іван Піддубний помер. Поховали його в заміському парку. На похороні були навколишні станиці і борці з усього світу. На чорному камені надгробку є напис "Здесь русский богатырь лежит". В 1988 році стелу на його могилі хтось розбив і написав "Хахол-петлюровец!".
В його рідній Красенівці, тепер уже Чорнобаївського району Черкащини, на в'їзді стоїть стела із назвою села та зображенням пам'ятник Івану Піддубному. А в центрі - височить йому пам'ятник. Щороку в серпні в Красенівці походить свято богатирської сили на призи пам'яті Івана Піддубного.
4 
1
Коментарі
2