Перша в Україні фабрика, де виготовляли папір для друку православних книг, розміщувалася на території сучасного міста Радомишль, що на Житомирщині. Заснував її у 1612 році Єлисей Плетенецький, відомий релігійний і громадський діяч.
До цього папірні працювали лише у двох містах — в Острозі та у Львові, але обслуговували вони лише католицьке книгодрукування. Фабрика на Житомирщині ж стала основним постачальником паперу до Києво-Печерської Лаври. Готовий папір везли човнами по річці Тетерів, а далі — до Дніпра.
Папірню збудували у фортеці на підземній скелі. Так її вдало сховали від татар, які часто скоювали набіги на ці території. Зараз на місці папірні — історико-культурний комплекс "Замок Радомишль". Працівники комплексу відродили технології виробництва паперу 17 століття. Щоб побачити, як це відбувалося, гостей замку запрошують спуститися на нижній поверх основного приміщення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Японці презентували фільм про Ольгу Богомолець й українські ікони (ФОТО)
"Папір, що вироблявся у Радомишлі, був світло-сірого кольору. Його виняткова міцність дозволяла зберігати папір століттями, - розповідають гіди, - Робили папір із сировини, для неъ використовувалися волокна льону, коноплі та кропиви. Також брали старі тканини, але лише з натуральних матеріалів. А лушпиння цибулі й часнику берегли папір від шкідників".
Завдяки міцності радомишлівського паперу книги, яким зараз 400 років, мають практично такий самий вигляд, як відразу після виготовлення.
"На жаль, сучасний кримінально-процесуальний кодекс України не дозволяє використовувати коноплю. Замість неї ми беремо кропиву, - жартує хлопець. За мить він показуватиме, як папір виготовляли, - Але технологію виготовлення паперу це не змінює. Волокна кропиви — майже ті самі. Те, із чого робитимуть папір, треба було спершу висушити протягом кількох днів. Потім складники відварювали, знову відстоювали. Такий процес тривав місяцями. В результаті отримували пульпу — рідину білуватого кольору. Аби маса лишилася однорідною і не стала на дні, її треба постійно підмішувати".
"Наш папір називався черпаним, бо його зачерпували з рідини. Дві дерев'яні рамки клали одну на одну і закріплювали. Опускали їх у "паперову" суміш і зачерпували так, аби майбутній папір між ними затримався і осів. Від проміжку між рамками залежала його товщина. На одній із рамок - стилізоване зображенні Києво-Печерської Лаври. Це служило водяним знаком".
Водяний знак для власного паперу придумав сам Єлисей Плетенецький. Саме за ним впізнавали, з якої фабрики везли папір. "Папір із рамок переносили на тканину — тонкий льон або повсть. Прикладаємо, міцно притискаємо, щоб папір повністю перейшов із рамок на тканину. Зверху теж тканиною загортаємо, виходить наче листковий пиріг".
Папір ставили під прес і міцно закручували. Чим товстішими були шари тканини, тим швидше із паперу виходила вода. Вона витікала жолобками у ємність унизу. Воду виливали або використовували знову.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Природне джерело б'є у концертній залі замку Радомишль
"Папір відділяли від тканини. Для зручності - спеціальною дерев'яною ручкою. Підвішували сохнути в сухому, але прохолодному приміщенні. Якщо ж покласти його під прямі сонячні промені, то вже за кілька годин папір ставав ламким і крихким. Висихав папір добу. Тоді ставав товстим, твердим і шорстким на дотик. Після висушування його ще раз клали під прес і відтискали, щоб став удвічі тоншим. Жінок до виробництва паперу не допускали, бо це вважалося тяжкою працею".
У 1616 році на радомишлівському папері надрукували першу в Києві книгу "Часослов". Згодом – ще кілька знакових книжок, серед яких - перший український словник "Лексикон славяноросскій".
Закрили фабрику у 18 столітті, але паперу, що лишився, вистачило ще на 100 років. Деякий час фабрика лишалася покинутою, а на початку 20 століття тут збудували млин. 20 років тому млин перетворили на сміттєве звалище. І замок, і папірню, відновили у 2000х роках зусиллями лікарки Ольги Богомолець.
2 
1
Коментарі