Науковий семінар "Голодомор у світлі політики масового винищення населення у 20 столітті: питання пам'яті та правової оцінки" відбувся 13 листопада у Науковій бібліотеці ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів "Києво-Могилянської академії".
На зустрічі обговорили інформаційні війни навколо Голодомору, демографічні втрати України та політику масового винищення населення в 20 столітті.
Завідувач кафедри міжнародного права НаУКМА Мирослава Антонович розглянула наскільки явище Голодомору в Україні 1932-33 років підпадає під поняття геноциду.
"Основна відмінність злочину геноциду від злочинів проти людства полягає у тому, що є чіткий намір, мета знищити національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Знищити цілком або частково", - підкреслила дослідниця.
На основі цього Антонович дійшла висновків щодо того чи підпадає явище Голодомору в Україні 1932-33 років під поняття геноциду.
"Ті, хто визначають Голодомор як винищення, значно завужують цей злочин, - вважає вона. - Тому що, звісно, це було масове винищення — злочин проти людства, але це не все. Це був і злочин над злочинами — геноцид, оскільки була чітка мета знищити цілком або частково групу населення".
При цьому Мирослава Антонович підкреслила, що у даному разі відповідальність за події 1932-33 року має бути доведена індивідуально. Однак, відкритим лишається питання чи готове українське суспільство до такого кроку, вважає дослідниця.
Питання трактування Голодомору також порушив професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук.
Він акцентував увагу на головному засобі умисного знищення групи населення, а відтак і критерії цього наміру. Мова йде про створення для групи населення "умов, не сумісних із життям".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Листи часів Голодомору може потримати кожен
На прикладі порівняння голодів 1932-33 років у Казахстані та на українських етнічних територіях, історик показав різницю політики щодо голодуючих. На його думку, на відміну від українських територій, у Кахахстані не було створено умов, що вели б до зникнення населення. Зокрема, території, охоплені голодом, не були ізольовані, а відтак їхнє населення могло вільно виїхати в інші області, рятуючись від голоду. Натомість, підкреслює історик, в Україні й Кубані сумнозвісними стали чорні дошки та ізоляція цілих населених пунктів, охоплених голодом.
Андрій Козицький, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, поставив Голодомор в Україні у ряд з іншими винищеннями населення у 20 столітті.
Крім того, він побіжно оглянув соціо-культурні наслідки політики голодомору, які відчутні до сьогодні. Основні з них: зміна стосунків у родині — відчудженість; зміна відносин у селі — відхід від традиційної культури та громади; нівеляція соціальної, політичної відповідальності та зростання пристосуванства.
Друга сесія семінару була присвячена демографічним та соціо-культурним дослідженням Голодомору. Виступили Наталя Левчук, завідувач відділу Інституту демографії та соціальних відносин НАН України та Володимир В'ятрович, голова Центру дослідження визвольного руху.
Член Громадського комітету Володимир Тиліщак розповів про продовження роботи над "Національною книгою пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні", а провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Василь Марочко — про "Енциклопедію Голодомору".
3 
1
Коментарі
24