Київський колекціонер 61-річний Павло Пещеренко 30 років збирає колекцію етикеток цукерок. Уже має 4 тисячі етикеток. Перші етикетки зібрав, коли працював на київському вагоноремонтному заводі.
- У 1985 році у нас на підприємстві направили прибирати сміття з Київського оперного театру після реконструкції. Театр розбирали до самих цегляних стін - виносили меблі, розбивали штукатурку на всіх ярусах. Сміття купами лежало у дворі. Я помітив етикетку цукеркової фабрики Валентина Єфімова початку століття. Фабрика Єфімова знаходилася на початку ХХ століття на Деміївці. Позбирав більше 300 етикеток з оперного театру: 20 різних фабрик і різних епох. Всі ці цукерки купили в київських магазинах і з'їли у стінах оперного театру. Багато з них витягнули з-під підлоги, куди вони падали крізь щілини і лежали там десятиліттями.
- Фабрика Валентина Єфімова згодом стала Карла Маркса, а тепер Рошен. На початку 20 століття вона була найкрупніша в Україні.
Карамельки коштували від 25 до 40 копійок за фунт (400 грамів). Недешево. Шоколад був у рази три дорожчий. Етикетки були барвистими. Зроблені літографським способом: на камені вирізався малюнок, на нього клали під пресом папір, малюнок відтискався на папері.
"Ракові шийки". Це чи не єдина назва цукерок, яка перекочувала в наші дня від початку століття. Зараз вони "Рачки". Але рецепт той самий. Хоча років 10 тому ще випускалися у нас і "Ракові шийки". На цій етикетці розмістили медалі, якими фірму було нагороджено на міжнародних виставках. Це підвищувало престиж фабрики серед конкурентів. Цукерки Валентина Єфімова двічі отримували золоту медаль на виставках у Парижі. Рецепт приготування цукерок не вказувався, щоб конкуренти не перехопили. Склад цукерки почали писати на етикетках тільки у 80-тих роках ХХ століття.
Цукеркові обгортки були теж своєрідними газетами. У 1910 році комету Галею могли спостерігати хвостатою зіркою на небі неозброєним оком. Комерсанти скористалися тим, що на людей комета справила велике враження, і малювали її на обгортках цукерок "Галея". З такою цукеркою нормально піти в театр - це як показати, що книжку читаєш.
"Цукерок український" випускали у 20-х роках - у час так званої українізації. Українське тоді було в моді, але "Україна - це село" - думали виробники цукерок. Намалювали на обгортці селянку, яка сидить на лавці, тримає сонях і лузає насіння. Такі цукерки випускала виробнича артіль інвалідів-цукерників. У час НЕПу такі приватні фірми процвітали. Артілям інвалідів дозволялося випускати цукерки на пільгових умовах, вони платили менше податків.
Цукерки "СССР" випускала цукеркова фабрика імені Рози Люксембург - крупний кооператив, який охоплював майже весь Київ. Раніше не було радіо та інтернету, і тому в 20-х роках роль афіші і прокламації відводили навіть цукерковим обгорткам.
"П'ятиднівка" - цукерка фабрики Карла Маркса. Жорсткі прямі лінії мали настроїти споживача на робочий лад. Не було часу довго смакувати і розслаблятися. З'їв цукерку - і до роботи. У кінці 20-х років 4 дні працювали, а на 5 день відпочивали. Коли саме відпочивати - підприємства встановлювали по-різному. Це було важко. Тому що не було спільного для всіх вихідного дня. Члени однієї родини могли могли рідко зустрітися вдома.
"Білочка" - культова шоколадна цукерка. Білочка асоціювалася зі святом. Піонер отримав п'ятірку - батьки йому купили сто грамів. У Києві цю цукерку почали продавати в середині 60-х років. Смак її змінювався залежно від складників. Спочатку було в ній багато ліщини. Потім менше. Потім ліщину почали замінювати іншими горіхами - волоськими, арахісом. Смак змінився. Та й з часом сприйняття смаку змінюється. В дитинстві ці цукерки були дуже смачними. Може й тому, що раніше вибір був значно менший. Зараз додають ароматизатори, створюють штучний смак.
4 
1
Коментарі