За часів Російської імперії, кияни не мали звички засмагати. Жодного пляжу в місті не було, лише спеціальні купальні між Поштовою площею та сучасним Пішохідним мостом.
На воді стояли дощаті кабінки з колесами й лопатями по обидва боки. Відвідувач сплачував 10–15 коп. — стільки коштувала філіжанка кави на околицях Києва або 300 г першосортної яловичини на базарі — й діставав право на хвилин 20 "водних процедур". Зайшовши всередину кабінки, крутив педалями й відпливав на певну відстань від берега — настільки, аби його не можна було розгледіти з берега. Потім перевдягався в купальний костюм і спускався у воду. Поплававши, повертався в кабінку, перевдягався та "їхав" назад до берега. Там на палючому сонці на нього вже чекала черга — чоловіча й жіноча окремо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нудистські пляжі в Києві з'явилися у 1918 році
Чоловічий купальник виглядав як разом зшиті довгі труси та футболка з рукавами до ліктів. Особливим шиком вважався смугастий — у вертикальну чи горизонтальну смужку. Жіночі купальні костюми шили з однотонної тканини та прикрашали мереживом або поясом на талії. Найбільше, що могла собі дозволити жінка, — невеличке декольте й трохи оголена верхня частина спини. Майже обов'язковим доповненням до жіночого купального наряду слугували шапочка або підв'язка для волосся.
Навколо купалень крутилися "астрономи" — так називали чоловіків, що із біноклем або підзорною трубою з пагорбів підглядали, як перевдягаються купальниці. Вони заздалегідь дбали про те, щоб у дерев'яній кабіні існував просвіт, трохи більший за звичайний. Щоправда, й жінки нерідко спостерігали за чоловіками. На початку 20 ст. це викликало появу численних карикатур.
Незаможні люди ігнорували не лише платні купальні, а й самі купальники, які коштували дорого. Тож купалися, де хотіли, й заходили у воду голяка. Так само чинили емансиповані жінки та молодь із забезпечених родин. На оголених плавців "полювали" фотографи, ховаючись у кущах неподалік.
Купання в недозволених місцях нерідко призводило до загибелі. Київський губернатор заснував і очолив "Общество спасания на водах". Воно обладнало дві станції: Центральну біля нинішнього Річкового вокзалу й на Оболоні. Проте звичка киян плавати із ризиком для життя, але безкоштовно, настільки усталилася, що "Общество" не справлялося зі щораз більшою кількістю плавців-нелегалів. Тоді "Общество спасания на водах " за власний кошт улаштувало дві безплатні народні купальні біля Іллінської церкви на Подолі та поблизу сучасного Пішохідного мосту. На кожній чергували по два матроси.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загинула не дочка, а коханка – і не в озері, а на полюванні
1900 року біля Центральної рятувальної станції відкрили спеціальний пункт надання першої допомоги врятованим плавцям. А на випадок сумного фіналу неподалік збудували дерев'яну капличку, де співали за упокій потопельників.
Улітку 1918-го на Трухановому острові з'явився перший у Києві громадський пляж. Його започаткували вояки німецького окупаційного гарнізону, що перебував у Києві за правління гетьмана Павла Скоропадського. Кияни почали не тільки плавати в Дніпрі, а й масово засмагати на березі. Жінки стали приймати сонячні ванни нарівні з чоловіками.
2 
1
Коментарі
1