У селянських родинах колись усі їли з однієї миски. А от ложку кожен мав персональну. Їх помічали значком або й підписували. Брати чиюсь не дозволялося — аби "не заїсти чужу долю", щоб не напала ненажерливість або "заїди" в кутиках рота. На Поліссі "мужчинською" ложкою — якою їв чоловік — не можна було перемішувати їжу, це означало, що він не лізтиме до "бабських" справ і не сваритиметься з дружиною.
Пильнували, щоб на столі не було зайвої ложки. Її називали "злидень" і негайно спалювали в печі, аби злидні не завелися в хаті. Заборонялося стукати ними, інакше накличеш у хату сварку та клопоти. Старих приборів не викидали, а спалювали, щоб разом із ними згоріли й старі нещастя.
Після поминальної вечері ложок не прибирають зі столу, а залишають для предків. Після різдвяної вечері їх зв'язували докупи, щоб у новому році сім'я жила дружно, худоба трималася двору і добре вродив врожай.
Дівчата на вечорницях підсовували обранцеві свою ложку, а потім припалювали її, аби приворожити хлопця. Прибором померлого знахарі лікували хвороби горла, виводили бородавки й родимі плями.
3 
1
Коментарі
6