1 травня Православна церква відзначає 523-річчя з дня мученицької смерті митрополита Київського і всієї Русі Макарія.
"Жахливо, браття, якщо так сталося з архієреєм Божим... Перед кончиною за 8 днів, хтось відкрив йому близьке розлучення душі його з тілом, але він як людина, трохи засумнівався. Із самого того часу, як ми прийняли Хрещення, ніколи не траплялося на землі Руській того, що сталося з архієреєм Божим, " - писав про Макарія один з його сучасників.
Служіння митрополита Макарія випало на дуже важкий час. Країна перебувала в стані постійної війни з татарами, які руйнували і спалювали все на своєму шляху. З моменту заснування окремої митрополії для Великого князівства Литовськогоо резиденція митрополитів Литовських і Руських перебувала в Новогрудці (тепер Гродненська область, Білорусь) під захистом неприступних стін замку. Але престол повинен був знаходитися в Києві, і тому митрополит Макарій прагнув саме туди, щоб підтримати свою паству.
Коли Макарій зійшов на престол, Київ не відвідувався митрополитами більше ста років. Владика хотів, щоб Предстоятелі Православної Церкви Великого князівства Литовського, носячи титул "митрополит Київський", жили в своїй столиці, а не в Новогрудці і Вільні (нині Вільнюс), що порушувало канони.
В 1497 році митрополит Макарій наважився зробити поїздку в Київ. Макарія вмовляли відмовитися від подорожі в такий небезпечний час, але він заявив, що Митрополит Київський повинен бути в Києві, особливо коли місто в такій біді. Він вважав своїм обов'язком відновити стародавню кафедру київських митрополитів, і духовно підтримати киян. Він навіть зібрав кошти для відновлення Софійського собору і Києво-Печерської Лаври.
В кінці квітня 1497 року святитель Макарій у супроводі декількох духовних осіб і нечисленної охорони відправився в Київ, через Мозирь. Проїжджаючи вздовж річки Прип'яті, святитель зупинився на відпочинок у селі Скриголов, що знаходилося неподалік від білоруського міста-фортеці Мозирь на річці Бчичи (нині це село Скригалов Гомельської області). Оскільки наближалася неділя (1 травня 1497 р. за ст. ст.), митрополит вирішив зробити богослужіння в місцевій церкві.
Під час Божественної літургії стало відомо, що наближаються татари. Митрополит Макарій вийшов на амвон і повідомив парафіянам про це, закликаючи їх сховатися: "Рятуйтеся, діти мої, а мені не можна. Я віддаю себе волі Божій". Люди сховалися в лісах, а сам Макарій залишився в церкві і продовжив службу. Увірвавшись в церкву, татари вбили митрополита Макарія прямо перед престолом у вівтарі під час причащання, відрубавши йому голову. Святитель тримав Святу Чашу занадто міцно і татари, щоб забрати святиню, відрубали праву руку. Причт митрополита частково вбили, частково забрали в полон.
Після відходу татар місцеві селяни повернулися в своє село. Через кілька місяців під час сінокосу було знайдено серед трав нетлінне тіло священномученика. До речі, свою назву Скриголов село отримало пізніше. Татари, які вбили митрополита, хотіли поглумитися над його відрубаною головою, але вона зникла під землею.
За життя архіпастир так і не потрапив до Києва. Незабаром монахи Києво-Печерської Лаври перевезли мощі до київського Софійського Собору. Біля мощів святого стало відбуватися багато чудес. Наприклад, перед іконостасом багаторазово самі запалювалися свічки.
Митрополит Макарій був канонізований через півстоліття після мученицької кончини - у 1547 році. Зараз нетлінні мощі великомученика Макарія знаходяться у Володимирському соборі в Києві.
5 
1
Коментарі