Сонячний компас вікінгів, ймовірно, не був компасом. Хоча нова гіпотеза і спирається на артефакт, знайдений 65 років тому, подібне трактування його функціонального призначення досі не висловлювалося.
Не всім народам однаково щастило з умовами для навігації у відкритому морі. Полінезійці, наприклад, круглий рік могли використовувати для цієї мети Полярну зірку. А ось ті, хто жив за Північним полярним колом, були в іншій ситуації: у найбільш сприятливий для морських подорожей період там панують білі ночі, а то і полярний день. Можна пробувати орієнтуватися за Сонцем, але дощі або просто хмарність роблять таке заняття (та ще й без хороших хронометрів) скоріше видом спорту, ніж ефективним методом визначення положення в просторі.
У 1948 році в Гренландії в руїнах, що датуються 1200 роком, був знайдений фрагмент дерев'яного диска з насічками на ньому. Якби диск був повним, то насічок було б 32, що відповідає румбу - одній з тридцяти двох розміток на сучасному компасі. Було висунуто припущення, що в отвір у центрі диска вставляли вісь з чимось на зразок стрілки сонячного годинника (варіант гномона), і це дозволяло визначати сторони світу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Британії знайшли найбільше поховання вікінгів (ФОТО)
Крім того, з письмових джерел було відомо про прилад, яким нібито послуговувався король Норвегії Олаф II Харальдссон (найстаріша "Сага про Олафа Святого", здебільшого втрачена на сьогодні). Нібито якийсь камінь опускали у воду в бочці, в якій він плавав. Якщо він потрапляв у промені Сонця - спостерігалося світіння, що дозволяло, за переконанням сагописця, навіть в туман або дощ визначити, з якого боку знаходилося Сонце.
Сучасні дослідники приписують властивості "сонячного каменю" вікінгів й ісландському шпату з його подвійним променезаломлення, і кордиериту, і ще багато чому. Реконструкція визначення знахоження Сонця в арктичних умовах дійсно показала, що ісландський шпат дозволяє отримати точність в один градус.
Однак питання залишалися. Будь-які зусилля реконструкторів в цьому сенсі не можуть бути цілком успішними: Тур Хейєрдал, скажімо, змайстрував "прилад", що дозволяє непогано визначати широту за допомогою однієї Полярної зірки і пари деревинок, але це зовсім не означає, що подібні пристрої існували в старовину.
Дослідники на чолі з Бернатом Балашем (Bal?zs Bern?th) з Будапештського університету (Угорщина) пропонують альтернативну версію основ навігації вікінгів. У їхній інтерпретації знахідка 1948 року - зовсім не версія сонячного компаса. Справа в тому, що дві основні насічки на гренландськоу дерев'яному диску не доходять до його краю: вони, навпаки, обриваються. Якщо цей прилад був гномоном, елементом сонячного годинника або компаса, то визначити по ньому сторони світу після полудня навряд чи можливо. Та й лінії імовірного гномона були злегка неправильними, що послало б мореплавців, які намагаються використовувати такий інструмент, зовсім не туди, куди вони хотіли потрапити.
Угорці вважають, що насправді гренландський прилад мав два гномони. Перший, більш короткий і широкий гномон, що використовувався в комбінації з лініями, дозволяв визначати місцевий полудень. Другий, більш високий і вузький (а також більш точний), дозволяв з'ясувати широту, чому допомагали зубчасті насічки в уцілілій північній частині дошки. Якщо це так, то всі ті деталі, які раніше сприймалися як неточності при виготовленні, практично не були такими: перед нами не сонячний компас, а "сонячна дошка", причому досить досконала. Справді, лінії для гномона були потрібні тільки при визначенні місцевого полудня - а значить, їхня подальша "неточність" нікого не цікавила.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині археологи знайшли поховання конунга вікінгів
До слова, хоча рівень складності такого проділу вищий, ніж у звичайного компаса, нічого принципово неможливого в його створенні в ту пору не було. Настільки ж нетривіальний Horologium nocturnum з'явився не пізніше 12 століття, а іноді в якості дати його винаходу називають і дев'яте сторіччя.
Дещо складнішим питанням є те, що сонячний годинник у вікінгів (так гренландську знахідку тлумачили раніше) - це одне, а прилад для визначення широти у відкритому морі - щось зовсім інше. Нагадаємо, що після вікінгів вперше широту на морі по Полярній зірці визначив португалець Дієго Гомиш під час плавання до узбережжя Гвінеї 1462 року, а таке ж досягнення з використанням одного Сонця (вікінги плавали влітку, коли спостерігати Полярну зірку було непросто через білі ночі) португальці освоїли лише до часу подорожі Колумба. Виходить, скандинави їх спочатку випередили в цьому на сотні років, а потім надовго забули про свої навички.
Більше того, в культурі вікінгів, не найбільш розвиненою на тлі тодішньої Європи, немає нічого такого, що ми могли б співставити з настільки глибоким розумінням взаємозв'язку положення Сонця і широти, на якій перебуває спостерігач. По суті, перед нами щось на кшталт "астролябії без астролябії", притому що запідозрити скандинавів ранніх Середніх віків у хорошому знайомстві з давньогрецькими текстами доволі складно. Як вважають дослідники, вікінги могли почерпнути подібного роду знання з інших культур, з якими вони контактували, - наприклад, під час несення військової служби окремими уродженцями Скандинавії у Візантії.
Звіт про дослідження опублікований в журналі Proceedings of The Royal Society A.
3 
1
Коментарі
1