13 травня 1918 року більшовицький ЦВК підписав декрет "Про боротьбу з сільською буржуазією, яка приховує хліб і спекулює ним". Народному комісаріату продовольства надали надзвичайні повноваження для закупівлі хліба.

У ті часи більшовики проводили політику "воєнного комунізму". Завдяки їй прагнули утриматися при владі й забезпечити Червону армію безперебійним постачанням продовольства. Декрет забороняв селянам продавати зерно на ринку - торгівля оголошувалася спекулятивною. Водночас вони мали продавати хліб лише державі. У випадку відмови могли отримати 10 років в'язниці з конфіскацію всього майна.

"Хлібна монополія. Це означає, що всі надлишки хліба належать державі, що ні один пуд хліба, який не потрібен для підтримання родини селянина й худоби, не потрібен йому для посіву. Що всякий зайвий пуд хліба має відбиратися", - казав Володимир Ленін.

Державні закупівельні ціни були значно нижчі за ринкові й не компенсували витрат виробництва. Тому так званий "продаж" державі набув характеру примусового здавання, що поступово призвело до опору.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Група озброєних селян зайшла в Київ

Щоб придушити опір і отримати бажаний хліб, радянська влада поклала виконання декрету на озброєнні команди - робітничі продзагони. Вони вилучали "надлишки" хліба за твердими цінами. Пізніше діяли спільно з комітетами бідноти - органами радянської влади в селі, а також взаємодіяли безпосередньо із загонами Червоної армії. В Україні тоді подібним займалися німці.

З 1919 року, коли більшовики вчергове окупували Україну, діяльність продзагонів і комбідів, а згодом лише військових, сприяла збільшенню щоденного вивезення хліба до Росії. Вилучення набуло характеру реквізицій, супроводжувалося насильством, терором над селянами, що спричиняло ще більший опір. На всіх територіях, підконтрольних більшовикам, починалися масові повстання.

Більшовицькі Ради в Україні розрахували можливі наслідки безперервного вивезення хліба, намагалися обмежити постачання до Росії, але зробити цього не вдалося.

×