Поведінка Партії регіонів і Януковича найбільше нагадує денікінців у 1919-1920 роках, вважає історик Павло Гай-Нижник.
- Тоді повністю ігнорувалося українське питання, мова, бажання народу. Спецслужби денікінської армії - каральні загони, воювали проти всього українського. У Києві, Харкові був терор. Та вони були все-таки російськими силами, зовнішніми, а тут - свої внутрішні.
А як щодо опозиції - чи не нагадує вам її стратегія позицію Директорії у 1918 році, яка теж не могла домовитися й проводити тверду лінію?
- Директорія була все ж більш рішучою. Вони сформували армію і воювали. А наша опозиція, таке враження, боїться того, що сталося. Повернути назад нема як, а продовжувати страшно. Потрапили в пастку своїх власних дій. Постійно плутаються, не мають чіткого плану. Уже зрозуміло, що ніхто у відставку не буде йти, Янукович не призначить перевиборів - тож діяти треба більш рішуче і взяти на себе відповідальність.
Одна з важливих помилок Директорії в тому, що вони розкололи населення і надто довіряли більшовикам. Їх згубила непродуманість ситуації, невміння прорахувати на кілька кроків уперед. Також - неконтрольованість внутрішніх сил. Було набрано до війська багато отаманщини. Отамани потім почали чинити на власний розсуд - а вину за їхні дії перекладали на Директорію. Врешті-решт Петлюрі довелося їх негласно винищувати.
Що відповідає цій ситуації у нинішніх реаліях?
Так само тітушки перев'язуються українськими прапорами й роблять провокації. Нашій опозиції треба, щоб краще керувати ситуацією, створювати збройні загони. Якщо вже почали виступати - то виступати в повну силу, контролювати ситуацію. Від цієї нерішучості страждають пересічні люди. Вона посилює розкол. Поза майданом ми бачили, як "місцеві отамани" можуть спрямовувати дію у радикальне русло, не контрольоване опозицією.
Оскільки опозиція не радикалізується і не ставить більш конкретні вимоги, інші пасіонарні організації починають розгортатися в окремі напрямки і планувати інший розвиток подій. А це означає, що влада потім зможе поодинці розгромити всіх. Почнуться переслідування і так звані "зачистки". Постраждають пересічні громадяни, бо вони найбільш вразливі.
Чия позиція з лідерів Директорії була найбільш виважена?
Винниченко схилявся до більшовицької системи влади. І він врешті став на більшовицькі позиції. Петлюра був більш авантюристичний. Швець і Макаренко фактично не мали впливу. Великий вплив мав Євген Коновалець. Він не був членом Директорії, керував Січовими стрільцями. Був дуже потужним гравцем - бо під ним була найдисциплінованіша сила.
Коновалець - найрішучіший і найбільш бойовий, але в той же час саме він приходив домовлятися до Скоропадського, щоб не розколювати внутрішню ситуацію. Але Петлюра з Винниченком своїми заявами не дали зробити компроміс. Коли Коновалець прийшов до Скоропадського говорити про об'єднання сил, то Петлюра і Винниченко вже видали укази, що гетьман поза законом - і ситуація зайшла в глухий кут.
Чи сучасні політики врахували історичні уроки?
Наші лідери так само - не можуть поступитися і визначитися з одним кандидатом. Врешті-решт вони заявляють, що йдуть усі втрьох на вибори. Це по-перше, розколює маси. А по-друге - втрьох вони не можуть виробити єдиний план.
Але прямих історичних паралелей не буває - надто різні умови. Копіювання помаранчевої революції зараз неможливо. Інші умови - тоді в Кучми кінчалися повноваження і були законні механізми для зміни влади. Зараз - усе по-іншому. Це треба трактувати як початок національно-визвольної боротьби.
Чому опозиційні політики мають повчитися в історії?
Петлюра і Коновалець билися до останнього. Вони поклали на ваги все, в тому числі й добробут. На відміну від наших політиків, вони не мали рахунків у банках. На жаль, Петлюра не був компетентний політик. А ставши головним отаманом війська - не мав військової освіти й досвіду. Посада не відповідала його можливостям. А допомогу військових фахівців, на яких міг би покластися, - не прийняв. Саме Петлюра винний в смерті воєначальника Петра Болбочана. Той набував усе більшої популярності, і Петлюра боявся конкуренції, вважав, що той становив для нього небезпеку як для голови держави. Тому він зробив усе, щоб Болбочана розстріляли.
Важливо, щоб наша опозиція визначилася, хто буде першим, і піти між собою на компроміс. Зараз усі підозрюють, що лідерам опозиції є, що втрачати, і тому вони такі нерішучі. Люди грають ва-банк, ризикують своєю безпекою, а опозиція тримається на відстані.
5 
1
Коментарі
17