Як жили люди після німецько-фашистської окупації? Чим запам'яталося їм повоєнне лихоліття?
"Із 1945 по 1949 рік ми жили у Сенчі. Жити було дуже важко. Головною проблемою були продукти харчування та речі. Ціни на них стояли захмарні. Учнівське перо коштувало 5 рублів, зошит – 30 рублів, і це було дуже дорого. Жили в землянці. Це хата, яка знаходилася наполовину в грунті, де замість криші слугувало витягнене із пожару напівзгоріле залізо. Меблів у хаті не було. Кухонний буфет зробили із овочевих ящиків", – розповідає 75-річна Віра Новикова із Миргорода.
Перша новорічна ялинка з'явилася в нас у 1943-му році. Її якийсь солдат продавав за 15 рублів, але ніхто не купив через матеріальну скруту. І він її нам віддав просто так" , – пригадує жінка.
Діти прикрасили її саморобними корзинками та вирізаними із паперу іграшками.
У 1944-му році Віра Василівна разом із братом пішли у перший клас. Учні у школі писали на чому лише прийдеться: і на кусках картону, і на газетних сторінках.
По війні її мати влаштувалася працювати в молочарню.
Приємним спогадом із дитинства для Віри Василівни є той, коли вона прийшла на роботу до матері, а та налила їй півлітрову кружку вершків (виносити що-небудь суворо заборонялося). З того часу жінка вершки не п'є.
Щодня сім'я мала лише 600 грамів чорного хліба, який видавали по карточках. Хоч ті, хто працював у колгоспах, отримували ще менше – 200 грамів на день.
Малими дітьми Віра та її брат Георгій збирали колоски. Їх часто за це били, невеликий "врожай" відбирали. Колоски родина сушила, молола. Оскільки найдоступнішою була кукурудза, варили мамалигу.
До речі, батько Віри Новикової був партійним працівником. Мав зарплату 650 рублів. Зарплата робітника в місті становила в середньому 400–600 рублів. Буханка ж хліба коштувала від 70 до 100 рублів.
А колгоспники взагалі отримували на трудодень біля 200–300 грам посліду зерна. Між іншим, при фашистській окупації в деяких колгоспах людям давали за день праці 600 грам печеного хліба та півлітра молока на неповнолітню дитину.
"Аби протопити хату влітку збирали хворост, а взимку – рубали комиш.
Вибір страв був невеликий. Харчувалися хлібом та мамалигою. Як делікатес їли запечений сахарний буряк та пили чай з нього. У кого був город, саджали картоплю.
Після школи діти ходили на вокзал, де проїжджав паровоз із вугіллям, і підбирали все, що висипалось із нього, а робочі, із жалю, іноді кидали їм куски вугілля.
"Люди, не дивлячись на скруту, жили дружньо. Перший раз вдосита поїсти хліба можливість була після відміни карток, коли батько прийшов, приніс буханку і сказав: "Їжте, скільки схочете!", пригадує Віра Новікова.
Уже в 47-му році ситуація поліпшилася, а в 49-му родина переїхала в Миргород. Але тут на них чекали руїни. Не було жодних доріг, асфальту, лише пісок та бруд, курортний корпус розбитий вщент.
"Запам'яталося, що молоко продавали у глиняних кувшинах, а також, як не дивно, живих та варених раків, яких ловили у річці Хорол. Тоді вже було все – м'ясо, яйця, овочі, фрукти, сало. Десяток яєць коштував 60 копійок, а надколені продавали по 40 копійок. Та їх купити могли не всі. Бо й це для більшості було дорого. Але життя потроху налагоджувалося, ціни падали. Була хороша столова "Чайная", куди можна було прийти із власними каструлями, та смачно і недорого набрати страв. Розмаїття пиріжків за 5 копійок... Полуниця – рубль за відро, а вишня по дев'яносто копійок"– продовжує свою розповідь жінка..
У 50-ті роки всі обожнювали морозиво, яке продавали в двоколісній теліжці, на якій стояв бочонок, а в ньому ще менший, і між ними лежав лід. У тій найменшій бочечці лежало смачне, молочне або вершкове морозиво пломбір. Давали у вафельному стаканчику, коштувало 16 копійок. Його любили усі, адже смачнішого морозива, каже бабуся, і зараз немає. А головне – натуральне, його виготовляв Миргородський маслозавод.
І, найголовніше, щороку, 30 березня, всі вмикали радіо та слухали про зниження цін на продукти харчування! По радіо зачитували повен список таких продуктів.
3 
1
Коментарі
257