Польський історик розповів про причини конфліктів із Україною

Доктор історії та політичний аналітик, фахівець з історії країн Східної Європи Лукаш Адамський розповів про різницю в історичній пам'яті українців і поляків.

"Історична пам'ять українців і поляків суттєво відрізняється. Це не трагедія, а цілком нормальне явище, бо я не знаю прикладів націй, де історична пам'ять була б однаковою. Кардинально погляди пересічних поляків й українців на минуле відрізняються в оцінці періоду, коли українські землі входили до складу держави, яка в своїй назві мала прикметник "польська", - каже він "Апострофу".

Виникло питання про те, як оцінювати цей період: позитивно чи негативно.

"Подивімося однак на таку основу уявлень про минуле поляків та українців, як "шкільна" література ХІХ століття. Українські письменники описують, перш за все, життя козаків і злидні селян. Кого показували, як антагоністів українських козаків і селян? Звісно, шляхту, тобто ту саму верству, яку позитивно описували польські письменники, ба більше – котра була підставою національної культури поляків.

І тут цікавий факт! Україна теж мала свою шляхту – певний час еліти українських земель вважали себе тією ж політичною спільнотою, що й еліти земель теперішньої Польщі. Це важливо для розуміння історії. Звичайно, українці та поляки були окремими народами, але десь із середини XVII століття й аж до 1830-40 років їхні еліти уявляли себе однією нацією. Сьогодні для більшості українців нація асоціюється з мовою, релігією чи традицією, хоча, по суті, цей термін означає людей, що хочуть жити разом в одній державі як одна політична спільнота", - каже Адамський.

У ХIX ст. селяни почали набувати національної свідомості. Виникла інтелігенція, яка вийшла з сіл.

"І постав перший конфлікт, який вимагав оцінювання того, ким є поляки на землях, які український національний рух вважає своїми: співгосподарями чи чужинцями. Ця справа надалі впливає на оцінку минулого у поляків та українців. Виявилось, що на українських землях жили люди, які ототожнювали себе з польською нацією, але вони опинилися в меншості. Особливо це помітно в Галичині, де 30%, а потім навіть 40% населення, перш за все, міст із поляками та євреями, розмовляло польською, а 60% населення були україномовними", - розповів історик.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заборона "бандерівської ідеології": польський журналіст пояснив загрози

"Але на наші взаємні пристрасті сильніше впливає друга проблема, яка пов'язана з оцінкою діяльності українського націоналістичного руху. Я маю на увазі ОУН та УПА. Бо про козаків і шляхту ми можемо вже досить спокійно розмовляти. Вже навіть можемо й про гайдамаків, хоч ще в ХІХ столітті словосполучення "Уманська різанина" викликало у поляків такі відчуття, як нині викликає Волинська різанина, яку в Україні називають "Волинська трагедія". Однак гайдамаки є вже далеким минулим, а спір про події 1930-40 років актуальний. Це все ще живе в пам'яті людей", - вважає Лукаш Адамський.

На думку історика, конфлікт виник через те, що Україна будує свою окрему тотожність і національну історію на антиросійській ідеї та чітко відокремлює свою історію й від Польщі.

"Для частини українців ОУП та УПА є силою, яка боролась за незалежну Україну проти Радянського Союзу. Однак для поляків це сила, яка відповідає за жахливу етнічну чистку на Волині та у Галичині, яку юридично можна кваліфікувати як геноцид. У той же час багато українських істориків боротьбу за незалежну українську державу визнають за найвищу цноту. Однак не відбувається рефлексія того, чи кожен метод боротьби за національну державу є виправданим. Бракує також розуміння того, що ані українська історія, ані політика не перебувають у порожнечі, а героїзація діячів ОУН та УПА впливає на стосунки з Польщею та Ізраїлем", - каже дослідник.

Після 2014-го конфлікт історичних пам'ятей між Польщею та Україною став ще більш виразним. В Україні він виник на тлі путінської агресії, яка збільшила популярність націоналістичного бачення історії.

"У Польщі відбувся інший процес. Коли 2003-го Польща та Україна разом відмічали річницю Волинської різанини на державному рівні у дусі сильної "політкоректності", поляки вважали, що це тільки початок розрахунків України зі злочинами УПА, а потім переконалися, що для України це був максимум того, що можна було дати. Це призводило до розчарування. Одночасно почали радикалізуватися люди, для яких була важлива пам'ять про землі, де жили їхні предки. Подібні спільноти існують не лише в Польщі. У Німеччині є спільноти "вигнанців" - це німці, котрих виселили з Польщі, Чехії та інших країн після Другої світової.

Проблема в тому, що в Польщі частина впливових еліт вважала, що це просто націоналісти або люди, які каламутять польсько-українські стосунки, живуть минулим, коли треба думати про майбутнє. Потім у тих людей з'явився досить харизматичний лідер, вірмено-католицький священик, ксьондз Тадеуш Ісакович-Залєський. Тут треба згадати, що центром вірменського католицизму був Львів і вірмени теж постраждали від рук українських націоналістів. Загалом це середовище почало впливати на політичні процеси".

Польські партії Громадянська платформа і ПіС почали дбати про підтримку цього електорату. Екс-президент Лех Качинський писав до них листи.

"Далі в Україні ухвалено закон 2015-го про героїзацію діячів визвольних рухів, де була заборона критики сенсу діяльності УПА. Це було в день, коли польський президент мав виступ у Верховній Раді. Потім маємо польську ухвалу 2016 року, де вже Волинську різанину назвали геноцидом без застережень. Потім акти нищення польських і українських пам'ятників у Польщі та Україні. Далі історія з демонтажем нелегального пам'ятника УПА в Польщі в публічно принизливий для України спосіб, мораторій на проведення в Україні ексгумаційних робіт для польських установ. Ситуація тільки загострювалась. Далі спір щодо характеру польської влади в Галичині у міжвоєнний період. І врешті, прирівнювання злочинів українських націоналістів до злочинів нацистської Німеччини та Радянського Союзу у польському законі про Інститут національної пам'яті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На місці польських поховань у Львові нова спроба вандалізму

У результаті маємо заморожену ситуацію. Звісно, Польща вимагає зняти мораторій на заборону ексгумацій – у жодній іншій сусідній країні польські установи не мають такої блокади. Україна просить відбудувати бодай 2 легальні пам'ятники. Польща відповідає на це питанням: а що з левами на цвинтарі у Львові?" - підсумував Лукаш Адамський.

×