"У місті було повно мерців... Удень і вночі люди гинули від чуми. Про їхню смерть дізнавалися лише зі смороду. За день умирало стільки, що не було кому копати для них могили. Хоронили по шестеро-семеро в одній ямі. Померлих ніхто не оплакував: до них було стільки ж жалю, як і до здохлої кози".
Так середньовічний письменник Джованні Боккаччо описав епідемію чуми, свідком якої був у рідній Флоренції. Тоді — із 1347 по 1351 роки — у Західній Європі чума скосила третину населення.
Уражені спочатку відчували запаморочення та сильний озноб. Згодом під пахвами й між ногами з'являлися гнійні ґулі завбільшки з куряче яйце. Наступної доби всю шкіру вкривали набряки. Через нестримний сморід до хворого годі було підійти. Постійна блювота й сильне потовиділення зневоднювали організм, і на третій-п'ятий день людина вмирала. Інфекція впливала на кровоносну систему, від чого труп темнів, тому недугу почали називати "чорною смертю".
До Європи хворобу занесли генуезькі купці. Їхню колонію у Криму Кафу — сучасна Феодосія — кілька років тримав в облозі татарський хан Джанібек Кипчак.
Чума, що вже вирувала у приволзьких містах, до його війська потрапила через каравани з харчами. Пошесть переполовинила ханське військо. У розпачі він наказав катапультами перекидати в обложене місто шматки чумних тіл.
Уражені генуезьці зібрали майно й відпливли на батьківщину. Зупиняючись по дорозі у портах Греції, Криту та Сицилії, італійці понесли хворобу далі на Захід. Їхній маршрут став шляхом смерті. Коли у жовтні 1347 року хворі втікачі дісталися Генуї, "чорна смерть" уже охопила Середземномор'я. Упродовж осені–зими недуга потрапила до прибережних районів Франції й Іспанії. А звідти перекинулася у глиб континенту — до Німеччини й Англії. Донедавна квітучі Марсель, Генуя, Барселона й Париж спорожніли. У помиях посеред доріг валялися трупи, що ставали поживою для щурів, котів і псів. Нікому було платити й збирати податки, лихварям не повертали боргів.
Із Лондона вирушила галера, завантажена вовною. У травні 1349-го її помітили дрейфуючою біля берегів Норвегії. Коли місцеві жителі підпливли, щоб дізнатись, у чому річ, то побачили, що всі моряки мертві. Товар забрали на берег, а разом із ним і хворобу. Так чума потрапила до Скандинавії.
Через Німеччину пошесть докотилася по Польщі, а звідти потрапила в Україну. "Бисть мор силен зіло і в Києві..., — пише літопис про її появу на наших землях, — смерть люта і напрасна, і скора".
Уберегтися не міг ніхто: загинули король Кастилії та королеви Арагону, Франції й Наварри. Наляканий Папа Климент VI наказав удень і вночі розпалювати багаття довкола його резиденції й у покоях. І завдяки цьому врятувався.
Тодішні лікарі ще не вміли рятувати від чуми й навіть не дуже уявляли, що є причиною недуги. Доктори медицини з паризької Сорбонни фантазували: "В Індії та країнах Великого моря небесні світила випаровують воду, а сильні вітри несуть її у країни, де вона змішується з повітрям, що насичене запахом тухлої риби. Така гнила вода покриває туманом багато місцевостей, де люди вмирають від чорної смерті".
Королям, єпископам, герцогам, графам учені мужі радили споживати страви "із товченим перцем, корицею або шавлією і розмарином", а також "їсти суху їжу, обов'язково запиваючи її вином". Селяни, ремісники і просто жебраки вигадували свої способи порятунку: носили людські фекалії в мішечку біля шиї, пили сечу й купалися у ній. До наривів прикладали п'явок, висушених ящірок і жаб. Різали голубів або новонароджених щенят й окроплювали їхньою кров'ю лоби. Іноді нариви припікали розпеченим залізом. Це допомагало — якщо пацієнт не вмирав від серцевого нападу, спричиненого жахливим болем.
Людям здавалося, що настав кінець світу
Водночас із цими наївними та примітивними процедурами почали вводити систему карантину, тобто відокремлювати хворих від здорових. Утікачів із карантинних домів карали смертю. А в портах у спеціальних доках ізолювали кораблі, що прибували з небезпечних міст. Та ці заходи лише частково зупиняли поширення епідемії.
Безсилля лікарів і смерть на кожному кроці спричинили масовий психоз.
Людям здавалося, що настав кінець світу. Кішок оголошували слугами диявола, що заражали людей. Їх почали масово винищувати. У містах розплодилися щури, які ще більше переносили інфекцію. З'явилася секта флагелантів, або Братів Христа. Напівголі, вони подорожували селами й містечкам Західної Європи. Збираючи людей на головній площі, шкіряними ременями починали лупцювати одне одного до крові. При цьому в увесь голос благали Всевишнього прийняти їхнє покаяння.
Процесії мандрівних фанатиків рознесли чуму до найглухіших сіл. Папа якось на власні очі побачив це дійство. Він був такий шокований, що оголосив флагелантів єретиками. Церковна влада почала їх переслідувати, й до осені 1349 року вони перестали турбувати змучених людей своїми виставами.
Серед юдеїв смертність від чуми була значно меншою — бо їхня релігія зобов'язувала їх частіше митися. Та цього було досить, аби їх зробити крайніми, звинувативши у поширенні епідемії. Нібито євреї підсипали отруту в колодязі й під пороги будинків християн. Почалися погроми. Найбільшого розмаху вони набули в Німеччині. Особливо після того, як двоє євреїв під тортурами "зізналися", що готували чумне зілля з висушених павуків, плазунів, перемішаних із серцями і м'ясом християн. Сотні гінців рознесли новину по країні. В Авсбурзі, Мюнхені та Майнці євреїв винищили до ноги. Навіть папські булли на їхній захист нікого не зупинили.
У Страсбурзі — нинішній резиденції Ради Європи — у День святого Валентина на єврейському кладовищі живцем спалили 2 тис. людей, а їхнє майно поділили між собою. Серед юдеїв було багато лихварів, тож перед розправою над ними знищували боргову документацію, руйнували обмінні контори. Тобто заодно позбавлялися і кредиторів, і конкурентів. Тільки впродовж року фанатики спустошили близько трьох сотень єврейських гетто у західноєвропейських містах. Погроми закінчилися лише 1351-го, коли чума відступила — так само швидко, як і поширилася.
"Чорна смерть" у наступних століттях ще не раз збирала на континенті своє страшне жниво. Але такої масової смертності більше не було. У деяких регіонах Європи села вимерли повністю, а в містах виживав лише один із десятьох. "Щасливі нащадки, — писав інший сучасник, італійський поет Петрарка, — ви не знатимете таких пекельних нещасть і визнаєте наше свідоцтво про них за страшну казку!".
1346 — хан Джанібек наказує закинути зачумлений труп у Кафу в Криму
1346, весна–літо — "чорна смерть" з'являється у Константинополі, вмирає син візантійського імператора
1347, літо — епідемія охоплює Грецію, Кіпр, Мальту, Сардинію, Корсику
1347, жовтень — чума в Італії. Упродовж наступних 2 років через торгові шляхи вона поширюється на Іспанію, Францію, Німеччину, Англію й Норвегію
1348 — у Венеції влаштовують перші карантини. Починається організована боротьба з епідемією
1348 — єврейські погроми у Франції та Німеччині. Євреї емігрують до Польщі
1349, початок — масовий рух флагелантів-самобичувателів
1350, літо — хвороба потрапляє до Польщі
1351 — закінчення епідемії у Західній Європі
1352 — згадка про великий мор від чуми у Києві
1353 — "чорна смерть" у Московському князівстві. Гине великий князь Симеон Гордий і всі його діти
7 
1
Коментарі
12