Уявіть собі камінь, що дихає, пульсує і здається от-от оживе. Це про роботи відомого італійського скульптора Антоніо Канова, який вмів примусити камінь ожити. З його рук вийшли знамениті на весь світ скульптури "Амур і Психея", "Три грації", "Персей з головою Медузи" та ціла низка інших.
Син бідняка-каменяра, Канова рано осиротів і вступив на службу до венеціанського сенатора Фалієро. Цей дав йому можливість вчитися ліплення. Маючи лише 16 років, Канова виконав для свого покровителя статуї Евридики і Орфея, а у 1779 р. для венеціанського патриція Пізано, групу "Дедал та Ікар". У наступному році він попрямував до Риму, де знайомство з класичними пам'ятниками скульптури швидко розвинуло його вроджені артистичні здібності. Незабаром молодий художник зайняв визначне місце серед тогочасних скульпторів, і популярність його зростала з появою кожного нового його твору, поширюючись далеко за межі Італії. З усіх боків від вельмож сипалися до нього замовлення. Папа Пій VII у 1802 р. зробив його головним наглядачем всіх мистецьких пам'яток у своїх володіннях.
Наполеон I запросив його у 1802 р. до Парижу для приготування колосальної статуї (Наполеона) і для інших важливих робіт. Шедевр цього часу — Поліна Бонапарт в обличчі переможної Венери. Після падіння Наполеона у 1815 р. Канова енергійно сприяв тому, щоб мистецькі скарби, вивезені з Риму до Франції, були повернуті до Вічного міста; в подяку за це, так само як і за його незвичайний художній талант Пій VII наказав вписати його ім'я в Золоту книгу Капітолію і подарував йому титул маркіза д'Іскіа.
Попри ці почесті і на прихильність з боку Папи, знаменитий скульптор внаслідок своєї сварки з кардиналами залишив Рим і останні роки свого життя провів на батьківщині, в Поссаньйо, поблизу Бассано. Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 року і був похований в соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі у мавзолеї, який сам же спроектував за зразком давньоримських храмів.
3 
1
Коментарі