"Не витримувала і з'їдала одну лєпьошку. Потім мені лише дві попадало" - як виживали у Голодомор

92-річна Варвара Кириченко з села Василівка Диканського району Полтавщини пережила Голодомор 1932-33 років. Під час геноциду жила в сусідньому селі Марченки.

"У 1932-му в нас почали забирати зерно. Казали, треба на армію. Ходили групами по 3-4 людини, серед них і молоді жінки були. Мали ружжо, тому їх всі боялися. Нікого не жаліли, забирали харчі без усяких балачок. Як дізнавалися, що є схованка, - били і лаяли. Як не могли нічого знайти — бувало, били дітей. Ті не витримували і зізнавалися, де батьки сховали оклунок", - розповіла Варвара Мефодіївна

Навесні 33-го їла кашу із цвіту акації, млинці з насіння щавлю та полову. Батьки, які працювали в колгоспі, додому приносили суп.

"Там плавала яшна крупа, картоплі дуже не було. Та, мабуть, завдяки тому супу і вижили. Видно, правитель у селі був совісний, намагався зберегти людей. Ще батькам, певно, вдалося приховати трохи зерна. Мама робила лєпьошки. Поки готувала, казала нікому не брати, бо всім по три штуки. А мені так хотілося, не витримувала і з'їдала одну найперша. Потім мені лише дві попадало", - додала Варвара Кириченко.

Попри наявність активістів, у Марченках померло небагато людей.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мама попросила води і почала кончатися" - живий свідок Голодомору про червень 1933

"Моя тітка Пріська вмерла від голоду. Йшла у Диканьку заробити зерна, сіла під стовпом та більше не встала. Ще одна бабця померла в хаті на печі. А в основному люди вижили. Знаю, їли котів та собак. Навесні ми садили шкарлупу з картоплі. Також в нас залишилося насіння буряку та моркви, його ніхто не займав. Коли зібрали цей врожай, стало краще жити".

Повну версію розмови із Варварою Кириченко читайте у новому випуску журналу "Країна" від 23 листопада.

×