Наступна війна в Європі почнеться в Україні - американський журнал

Глянцевий журнал "Look" ("Погляд") виходив у США з 1937-го до 1971 року, доки видання не збанкрутіло. Свого часу "Look" був дуже популярним.

На стилізованій карті зображено два можливі шляхи Вермахту до України: північний - через Польщу, а також дунайською долиною через Угорщину та Румунію. "Російські" війська сконцентровані вздовж східного кордону СРСР і стережуть радянську Україну. Зазначається, що в Польщі проживає 5 мільйонів українців, а в Румунії – один мільйон. Східна Чехословаччина (тобто Закарпаття) позначена як "осередок теперішньої нацистської пропаганди серед українців". У верхньому правому куті зазначено: "Україна – мета Гітлера. Це 328 тис. квадратних миль, що охоплюють частини Чехословаччини, Румунії, Польщі та Радянської Росії". Пише Likbez.

Карта ілюструє статтю про перспективи німецько-радянської війни. Перша частина статті "Російська Україна… наступна мета Гітлера" присвячена викриттю гітлерівської пропаганди "визволення України". Журнал зазначає, що справжньою метою нацистів є природні багатства та промисловий потенціал України. Заради заволодіння ресурсами Берлін планує створити 40-мільйонну маріонеткову українську державу на територіях Польщі, Чехословаччини, Румунії та СРСР. У статті стверджується, що насправді українці під радянською владою не є ані меншиною, ані пригнобленими, і за, винятком зовнішньої політики, мають самоврядування. Незважаючи на свій традиційний націоналізм, українці боротимуться проти німецького "визволення", за яке виступають лише білогвардійські емігранти та польські і румунські нацисти.

Центром пропаганди українського самовизначення, як стверджується у статті, Гітлер зробив Рутенію в Чехословаччині, тобто, Карпатську Україну. Для цього фюрер вберіг Карпатську Україну від поділу між Польщею та Угорщиною.

Видання передає думку деяких оглядачів, що реалізація гітлерівського плану може початися вже у квітні 1939 року. Для цього Німеччині спочатку доведеться розчленувати Польщу або Румунію, щоб відкрити шлях до Радянської України. Берлін сподівається, що Британія і Франція будуть такими ж слухняними як у Мюнхені, а його нові жертви такими ж ізольованими, як і Чехословаччина.

Гітлер намагається зруйнувати союз Польщі і Радянського Союзу за допомогою обіцянок поділитися з Польщею своїми майбутніми територіальними здобутками, а також вдаючись до антисемітської та антирадянської пропаганди. Якщо польсько-радянський союз витримає цю пропагандистську кампанію, Росія захищатиме польський кордон і війна почнеться на польській території. Але якщо Берлін зможе налаштувати Варшаву проти Москви, то німецьким військам не доведеться воювати до того, як вони сягнуть радянського кордону. Без сумніву, з Червоною армією німці будуть змушені воювати, адже Радянська Росія – це не Чехословаччина.

Другу частину статті "Чи зможе російська армія зупинити Гітлера?" підготував американський воєнний експерт, журналіст і публіцист Джордж Філдінг Еліот. Хоча майор Еліот – один із тих, хто передбачив Другу світову війну, його прогнози не завжди були точними. Наприклад, 1938 року він написав статтю, в якій обґрунтовував стратегічну неможливість японської атаки проти Гаваїв, тобто проти американської бази Перл-Харбор.

Крім порівняння воєнного потенціалу двох держав, який загалом виглядає на користь СРСР, Еліот розглядає також стратегічні аспекти потенційного конфлікту. Шанси Гітлера на успіх залежать від позиції Польщі та Румунії. Якщо польські війська чинитимуть активний опір, то шанси нацистів на перемогу будуть незначні. Але союзницька або нейтральна Польща може виправдати німецькі очікування. Автор вважає, що в Україні німецьким військам доведеться мати справу з селянськими повстаннями та запеклим опором патріотів, що захищатимуть власну землю.

Номер готувався до випуску саме в той час, коли Карпатська Україна на чолі з урядом Августина Волошина доживала свої останні дні. Журнал надійшов у продаж у переддень проголошення незалежності та угорської окупації краю. У статті відбилися тодішні хибні уявлення про гітлерівську політику, притаманні оглядачам різних видань у країнах демократичного Заходу.

У міжвоєнний час Україна була чимось на зразок сучасного Курдистану – найбільшою нацією, розділеною кордонами інших держав, зі свіжим досвідом збройної боротьби за свободу і незадоволеним попитом на незалежність. Журналіст Ланселот Лоутон у доповідях в британському парламенті (1935-й і 1939 рр.) називав Україну головною проблемою Європи. Доки українське питання не знайде належного розв'язання, про мир і стабільність на континенті можна забути. У своїх висновках Лоутон був не одиноким. Конфліктогенність поневоленої України чудово усвідомлювали і в сталінському Політбюро, і в польській Дефензиві, і в гітлерівській Рейхсканцелялії.

Гітлер спекулював на українському питанні, щоб приспати чуйність Великої Британії, Франції, США. Переозброєння і прикордонні анексії Німеччини (заборонені за підсумками Першої світової) нацисти виправдовували, в тому числі, підготовкою до "визволення України".

Після розчленування Чехословаччини в 1938-1939 роках західні "миротворці" чекали, що біснуватий фюрер залишить у спокої Європу і піде завойовувати життєвий простір в СРСР. Ніби підтвердженням таких здогадів якраз і було утворення автономної Карпатської України у складі знесиленої Чехословаччини. На Заході її сприймали не інакше, як німецький плацдарм, як українську іреденту, націлену проти УРСР. Варто визнати, що карпатські українці погоджувалися на таку роль і сподівалися на німецьку підтримку.

×