День пам'яті загиблих в'язнів Соловецького табору особливого призначення відзначають 7 червня. Табір працював у 1920-1930-х.
За час його існування там загинуло, за офіційними даними, близько 7,5 тис. осіб. Самі в'язні свідчили про десятки тисяч загиблих лише на залізничних роботах.
В'язні працювали на лісозаготівлях, прокладали залізничні колії, будували Біломорканал.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Політв'язнів почали звозити до монастиря
Значну частину в'язнів складали українці. Спочатку діячі Української революції 1917-1921-го, згодом українська інтелігенція, якій чекісти "шили" справи про "буржуазний націоналізм".
Саме з соловецьким табором пов'язаний термін "Розстріляне відродження". Останні хвилини свого життя провели в таборі провідні українські письменники та митці: Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович. На Соловках розстріляли й історика Матвія Яворського.
Соловки відомі за царських часів як місце заслання; за радянської влади - як перший концентраційний табір. Серед в'язнів на Соловках було чимало українців, більшість яких там і загинула.
Люди почали освоювати Соловецький архіпелаг близько 6-6,5 тис. років тому (одні з найдавніших знахідок на Соловках датуються приблизно цим часом), але першими постійними мешканцями вважають старця Саватія та ченця Германа. Вони прийшли сюди 1429-го, хоча на островах до того вже існували так звані "тони" - тимчасові промислові поселення карелів.
Після Жовтневої революції Соловецький монастир ліквідовано й перетворено на перший у СРСР концентраційний табір, куди засилали заручників і політв'язнів.
2 
1
Коментарі