- Добрий день! Проходьте! - зустрічає мене невисока жінка, відкриваючи двері парадного п'ятиповерхівки на вулиці Димитрова. Це Маряна Олексіївна, дружина Ігоря Кропивницького, єдиного онука корифея українського театру. 22 травня цього року минуло 175 років від дня народження Марка Кропивницького.
- Ігорьок уже чекає на вас, - каже пані Мар'яна, поки ми йдемо довгим коридором до помешкання подружжя. У невеликій двокімнатній квартирі Кропивницьких всі стіни обвішані художніми фотографіями. Помітивши моє захоплення, Мар'яна Олексіївна розповідає:
- Це роботи Ігоря Олексійовича. Він був фотографом. Ми раніше багато подорожували, часто бували в Карпатах, але в останні роки Ігор переважно дома - пише вірші і музику.
Сідаю на невеличке крісло у прихожій, через пару хвилин з'являється Ігор Кропивницький. Хоча йому вже 87 років, він ходить самостійно, без ціпка і ще має ясний розум. Про свого діла може розповідати годинами.
- Свого діда я не пам'ятаю, на жаль. Він помер у 1910 році, а я тільки 1928 року народився, - починає Ігор Олексійович. - Але мені про нього багато мама розказувала.
Ми багато знаємо про Марка Лукича як театрального діяча, режисера, письменника. Але мало знаємо про нього як про людину. Що Вам мама розповідала про діда?
Мама розказувала, що він надзвичайно був добрим у повсякденному житті. До людей ставився позитивно. У на хуторі Затишок, де він жив, безкоштовно жили родичі Тараса Шевченка. Туди часто приїздили художники, поети, науковці. Всіх їх Марко Лукич приймав і пригощав. Там було дуже приємне товариство, де обговорювалися плани Марка Лукича, він презентував там свої нові твори. Читав, потім слухав зауваження. Після цього десь зникав, лишав людей, а потім через деякий час з'являвся зі словами: "Подивись, що я нашкрябав."
Тобто працював у повній тиші?
Так, для роботи йому була потрібна тиша. А ще він дуже любив полювання. З цим пов'язано багато історій. Якось під Новий рік він затримався на гастролях. Їхати довелося степом вночі. По дорозі коні зупинились, бо натрапили на зграю вовків. В той час вовків багато було, ніхто їх не відстрілював. Вони великими зграями нападали на людей. Мій дід був без зброї, але згадав, що у них у реквізиті були шаблі. Він дав наказ акторам повиймати шаблі. Вимахуючи шаблями, вони відігнали вовків і щасливо добралися додому.
Як відомо, у п'ятирічному віці Марко Лукич залишився без матері? Чому так сталося?
Прабабуся Капітоліна зіграла у житті мого діда не дуже приємну роль. Вона закохалася в офіцера російського і покинула родину, коли моєму дідові було 5 років. Марко Лукич ріс без матері.
Прабабуся дуже захоплювалася артистичною діяльністю, дружила з княгинею Кантакузен. Разом вони здійснювали верхові поїздки. Вже потім, коли мій дід був на висоті, Капітоліна Іванівна повернулася. Жили вони всі разом у Затишку. Вона дуже допомагала своїм онукам Олександрі, Володі та Ользі. Прабабуся, до того ж, дуже гарно грала на гітарі.
Тобто своїм музичним вихованнями вони завдячують не лише Марку Лукичу, а й його матері?
Так, вона дала їм музичне виховання. Ось моя тіточка Шура, - каже Ігор Олексійович, беручи зі стола фотографію, де зображена красива молода жінка з довгим волоссям. - Вона дуже талановита була актриса з чудовим голосом мецо-сопрано. Навчалася в Італії. Виступала в театрі "Ла Скала". Виконувала "Аїду" Верді. Деякий час виступала після революції, але потім це стало неможливо. Тому вона перейшла на педагогічну діяльність виховувала співаків. До того ж, під час війни моя тітка пережила блокаду Ленінграда.
А можете розказати про це детальніше.
Її чоловік Михайлов був провідним актором оперети у Петербурзі. Під час війни він виступав перед військовими, щоб підняти дух для боротьби з німецьким окупантом. За це йому давали харчі. Це було дуже важливо, бо там був голод.
Можете розказати про свого дядька Володимира?
Мій дядько Володимир Маркович теж любив полювання і часто разом з своїм батьком Марком полював на перепелів. Вони разом тенета ставили. В мене зберігся зберігся свисток, що приманював перепелів, - каже пан Ігор, підіймається і йде до портрету свого діда, біля якого висить багато різних предметів. Серед них - і свисток, з яким Марко Лукич ходив на полювання. - В юності мій дядько навчався у царському кадетському корпусі. Про це ніде не говорилося, бо у ті часи за таке переслідували.
Які були стосунки Марка Кропивницького з його колегами по сцені? З братами Тобілевичами?
Братів Тобілевичів (Карпенка-Карого, Садовського і Саксаганського) мій дід називав "братами-розбійниками". Марко Кропивницький відшукав і навчив їх. Перед тим вони були військовими. Коли ж Тобілевичі вийшли у провідних акторів, то почали нехтували Кропивницьким. Вони тричі руйнували трупу. Відомо, що дуже часто брати підкуповували рецензентів на свою користь, сварили акторів. Якось брати Тобілевичі підсунули Марку Кропивницькому одного фінансиста, який виявився шахраєм. Він дав позику на таких умовах, що мій дід не міг її повернути. Говорили, що Тобілевичі дуже раділи і казали, що "підрізали Маркові крила".
Що ще можете розповісти про Марка Кропивницького?
Дід першим заспівав "Реве та стогне Дніпр широкий". Був такий одеський композитор Крижановський, який написав ноти на вірші Шевченка. В Одесі в українському клубі Марко Кропивницький вперше заспівав цю пісню. Майже відразу після цього сюди нагрянула поліція, щоб заарештувати мого діда. Але його встигли тихенько вивести. Взагалі Марко Кропивницький володів голосом широкого діапазону від тенора до басу. Сама постать його просто загіпнотизовувала слухачів. Він зумів створити такий образ, що люди були в захваті від його виступів. Його улюбленою роллю був Тарас Бульба. За це його часто носили на руках.
А ви щось успадкували від Марка Кропивницького?
Так, дещо я успадкував від свого діда. Я отримав освіту як журналіст і закінчив консерваторію як музикознавець. Працював як у Опері, потім став кореспондентом телебачення. Робив репортажі за кордон, оскільки знав три іноземні мови. Пам'ятаю, якось я пішов брати інтерв'ю в Ліни Костенко. Але вона чомусь злякалась мене, думала, що я від комуністів посланий. Тому вона мене не пустила. Вже потім, коли вона дізналася, хто я, то вибачилася за те, що не пустила мене.
Після цих слів Ігор Олексійович піднімається і йде до фортепіано, щоб зіграти кілька акордів.
2 
1
Коментарі