Як у епоху Середньовіччя в Європі та Україні наречених вибирали

 

Як ми вже знаємо, традиційне суспільство було передусім зацікавлене у продовженні роду, а тому надавало особливого значення одруженню і дбало, щоб ніхто не лишився самотнім. Засоби, за допомогою яких давня селянська громада сприяла укладанню шлюбів, були досить дієвими, хоча й не надто делікатними.

Показовою ілюстрацією є звичай валійців та англійців – "зв'язані у вузол". Суть його полягала в тому, що хлопця і дівчину, одягнутими, зв'язували мотузкою із закріпленим вузлом і в такому вигляді укладали в постіль на ніч. Якщо вузол залишався до ранку нерозв'язаним, це давало підставу вважати учасників випробовування потенційними нареченими.

Ярмарки наречених

У багатьох європейських країнах (Іспанія, Швейцарія, Італія, Угорщина, Румунія тощо) практикувалися так звані "ярмарки наречених", де випадкові знайомства нерідко призводили до справжнього весілля. Ще на початку ХІХ ст. подібні ярмарки були добре відомі українцям Закарпаття.

Так, у с. Красний Брод неподалік від Василіанського монастиря вони відбувалися тричі на рік.

На той час, – за словами очевидця, – тисячі русняків ідуть на прощу до цього святого місця: тут збираються дівчата з розпущеним волоссям, прикрашені вінками, вдови, в одміну від молодиць, мають вінки з зеленого листя, старанно вплетеного до їхнього головного вкриття. Коли якийсь русняк запримітить дівчину, що йому до вподоби, він тягне її до монастиря, хоч би вона та її батьки й противились тому. І коли йому пощастить з дівчиною досягти порога церкви, їх зразу ж вінчають...

 

Посередники

Тій самій меті, що і "ярмарки наречених", слугувала діяльність різноманітних посередників – сватів, свах, звідників. З поширенням грамотності у деяких європейських країнах з'явилися навіть шлюбні бюро, що почали давати оголошення в газетах про пошуки шлюбних партнерів. Існувала і особлива категорія писців, які складали любовні листи для кожного бажаючого.

Колоритна постать свахи, яка подібно до лікаря чи адвоката мала свою клієнтуру і за винагороду укладала "вигідні партії", характерна для побуту міст і містечок царської Росії ХІХ – початку ХХ ст. Найчастіше її послугами користувалися представники купецького стану, дрібного чиновництва й міщанства. Позаяк ремесло свахи було завжди пов'язане з певним ризиком, кожна з них мала в своєму арсеналі "професійні хитрощі" та спеціальні магічні прийоми, котрі мали забезпечити успіх шлюбу. Так, у Казанській губернії:

Вирушаючи до батьків нареченої, сваха одягається у бористу шубу, прикривається великою шаллю, підперезується червоним кушаком і взувається у валянки. Одягнувшись, вона кладе у пазуху рибачу сіть і мийку або мішечок. Це робиться для того, щоб наречена була впіймана, як рибка, яку ловлять сіткою і кладуть в мішечок. У сінях будинку нареченої сваха розшукує ступу, в якій дівчина товче льон, і тричі ступу обертає навколо себе. Це робиться для того, щоб і хазяйка її – наречена так само тричі була обведена навколо аналою (церковний столик, який використовується під час богослужінь). Тобто, щоб відбулося весілля. При обертанні ступи сваха нашіптує якісь наговори...

 

Перший крок

В українців, на відміну, скажімо, від багатьох народів Сходу, Кавказу, Південної Європи, активна роль у виявленні природних почуттів і симпатій не вважалася виключним правом осіб сильної статі. Про це переконливо свідчать, зокрема, пережитки звичаю сватання дівчини до парубка, що зустрічаються в історичних переказах і піснях з різних регіонів України. Обмежимося лише одним яскравим прикладом, а саме інформацією початку ХХ ст. із с. Студениця на Житомирському Поліссі:

Як тільки дівчина мала бажання віддатись, то на воза або на санки ставили солом'яника (солом'яний короб). В нього сідала дівчина, а свати самотужки везли її до хати бажаного для неї хлопця. Залишаючись на шляху, один із сватів підходив до парубкового вікна й запитував: "Подобень на долобень" (Чи до любови?). Якщо з хати відповідь була тими ж словами й наголосами, що й запитання, то це означало, що парубок пришле своїх сватів до тієї дівчини. Якщо ж із хати рішуче вигукували: "Не подобень на долобень", – то дівчина із своїми сватами мусила забиратись до іншого парубка.

×