3 роки тому, у 2012 році жителі Краматорська святкували 100 річницю від дня народження першого краєзнавця та засновника краєзнавчого руху Миколи Івановича Древетняка.
Народився Микола Іванович народився 19 грудня 1912 року в селі Петрівка поблизу станції "Краматорська" в селянській родині. Він був дуже здібним до навчання, особливо до малювання. Закінчив семирічку в 1928 р. і одночасно – дворічну художню студію Харківського художнього та архітектурно-будівельного інституту, філія якого знаходилася при Краматорському клубі металістів ім. Артема.
Художній спадок Миколи Івановича Древетняка чисельний, але невідомий широкому загалу. У фондах Краматорського художнього музею зберігаються 13 живописних творів та близько 120 графічних робіт. Улюбленими жанрами М. І. Древетняка були пейзажі та портрети. Більшість робіт присвячені зображенню природи та куточків рідного міста.
У 1932 р. Микола працював журналістом у редакції Всеукраїнської Масової радіогазети, служив референтом Григорія Петровського. Брав участь в авторських дослідницьких групах Сталінського, Макіївського і Краматорського районів.
З липня 1941 по вересень 1945 року він перебував у лавах Червоної Армії. Брав участь у боях за Москву і на Північно-Західному фронті у лавах II-ї Української Армії в чині старшого лейтенанта на посаді старшого техніка батальйону. 1943 року був направлений на журналістську роботу до фронтової газети "На разгром врага", був два рази тяжко поранений.
На початку 1950-х років Микола Іванович працював на Новокраматорському заводі ім. Сталіна інженером-плановиком, потім – інженером-методистом відділу кадрів та технічного навчання Старокраматорського машинобудівного заводу.
Вихований у селянській родині, Микола Іванович відвідував богослужіння, незважаючи на свою партійність. У нього було "своє" місце у Володимирському соборі. Коли у 1961 році міська влада вирішила закрити церкву Різдва Богородиці у Краматорську, парафіяни прийшли до Миколи Івановича з проханням допомогти. Краєзнавець зібрав підписи людей і відвіз до Москви до Священного Синоду. Так він відстояв церкву. За це заступництво його мало не виключили з лав комуністичної партії. Відбувся доганою по партійній лінії у партквитку: "Поїхав до Москви захищати церкву".
У 1945 році Міністерство важкого машинобудування відрядило Миколу Древетняка до Краматорська для роботи зі створення історії заводів.
Працюючи в авторських групах Сталінського, Макіївського та Краматорського районів зі створення історії заводів М. Древетняком були зібрані дані для книг "Гвардия машиностроителей" та "Прошлое и настоящее завода". На жаль, історична цінність цих творів є невисокою через необхідність дотримуватися комуністичних шаблонів, проте їхня краєзнавча цінність беззаперечна.
Зокрема, в цих книгах дослідник подає версія щодо назви міста Краматорськ: "В старину на юг, к Азову, колыбели русского черноморского флота, тянулись чумацкие шляхи. Уральские и тульские заводы поставляли сюда пушки, ядра и ружья. Обозы по 100 и 200 возов, запряжённые степными волами, шли к морю. Обратно, на север, чумаки везли рыбу и соль. Через Малую Беленькую, которую граф Пётр Григорьевич Таранов назвал своим именем – Петровка, проходил чумацкий шлях. Проезжающие купцы становились здесь табором на отдых, и к ним для закупки товаров шли поселяне. Место таборных остановок на графской земле назвали "Крамовые торги" (что означало: торговля товаром). Постепенно место торгов – Крамовые торги – жители стали называть сокращённо – Краматорск". Ця версія є першою серед багатьох, які з'явилися у ХХ ст.
Однією з найголовніших наукових праць Миколи Древетняка є стаття для видання "Історія Міст і сіл УРСР. Донецька область". Вона називається "Краматорськ – місто обласного підпорядкування".
Тривалий час Микола Древетняк працював у товаристві "Знання", виступав на вечорах, присвячених історії Краматорська, зустрічався зі школярами, проводив просвітницьку роботу серед дітей та юнацтва. Протягом життя він зібрав колекції свідчень, фотографій та документів. Частина з них потрапила до музеїв міста, решта залишилася у особистих архівах.
Наприкінці життя Миколи Івановича переконався неспроможності радянського способу життя. Це стало причиною духовної кризи. Перед смертю він спалив частину свого архіву, а саме - власні записи та щоденники. Його слова на адресу своєї доньки та близьких були: "Комунізм – це ваша родина". Трагедія Миколи Древетняка – це відображення долі творчої людини у радянському суспільстві.
2 
1
Коментарі