Осіннього дня 1934 року на паризькому бульварі Шапнель, де чекали клієнтів повії, до замурзаної 19-річної дівчини підійшов якийсь дядько. Хвильку поговоривши, вони попрямували до дешевого готелю.
— Як тебе звати? — запитав він у номері, повільно знімаючи штани.
— Едіт.
При світлі дівчина мала геть жалюгідний вигляд: подерта сукня, подряпані руки й ноги.
— Слухай, навіщо ти цим займаєшся?
— Мені треба поховати доньку. Бракує 10 франків.
Клієнт вилаявся, дав їй грошей і виштовхав за двері.
Немовля померло від менінгіту. Його батько — 20-річний розсильний Луї Дюпон — зник після народження дитини. Едіт її поховала, поплакала, а невдовзі вже веселилася й пила вино у компанії приятелів. На життя заробляє, співаючи на вулицях Парижа. Там її голос почув власник одного з кабаре Луї Лепле. Він придумав їй псевдонім Маленька Піаф ("горобчик" французькою) за її 147 см зросту і влаштував перший виступ. На свій дебют Едіт Піаф вийшла у чорній в'язаній сукні з одним рукавом. Другий вона не встигла дов'язати. Голу руку прикривав білий шарф.
Лепле береться проштовхнути Піаф на велику сцену. І вже незабаром вона заспівала на щорічному благодійному концерті у Каннах, де виступали французькі знаменитості. Та 6 квітня 1936-го Луї знайшли з пробитою головою у власній квартирі. У вбивстві звинуватили чергового хлопця Піаф. Підозрювали і її. Коли вона виходила на сцену, звідусіль кричали: "Вбивця!". Власники інших кабаре не беруть Едіт на роботу, вона на межі відчаю. І тут у кишені пальто співачка знаходить папірець із номером телефону й підписом "Раймон Ассо". Вона згадала красеня-поета у легіонерській формі. Подзвонила йому й попросила допомогти.
34-річний Раймон стає її менеджером і продюсером, підбирає репертуар, пише пісні, підписує контракти з дорогими кабаре й концертними залами, вчить грамоти й етикету. Він створює "стиль Піаф": від манери виконання пісень і жестів до концертної сукні та зачіски. 1938-го Едіт Піаф уже виступає в найбільшому мюзик-холі Парижа — АВС. "Учора на сцені АВС народилася велика співачка Франції", — написали наступного дня всі паризькі газети.
Піаф платять шалені гонорари — 1 млн 250 тис. франків за вечір. Вона облаштовує власний будинок у центрі Парижа, але живе у крихітній кімнатці для прислуги. Каже, що там почувається комфортніше, ніж у величезних залах із високою стелею. Коли тиражі її платівок у Франції перевалили за мільйон, американські імпресаріо пропонують Едіт Піаф влаштувати турне містами США. Там наприкінці 1946-го Едіт зустрічає найбільше кохання свого життя — Марселя Сердана, майбутнього чемпіона світу з боксу.
30-річний Марсель був одружений, мав трьох синів. Родину покинути не міг, але й з Едіт не хотів розлучатися. Піаф ревнувала Сердана, а боксер її у всьому слухався. Носив пістряві спортивні костюми, які вона йому дарувала, та зв'язані нею светри.
Якось Едіт не витримала й вирушила до спортивного табору, де тренувався коханий. Оселитися разом вони не наважилися: Марселя могли покарати за порушення дисципліни. Тоді він знайшов для неї хатинку. Вона жила там за закритими шторами, без гарячої води та світла, сидячи лише на воді й бутербродах. Через 10 днів співачка повернулася до Америки на гастролі, а Сердан вирушив Францією із благодійними матчами. Повернувшись до Парижа, він одразу ж замовив квиток на пароплав до Нью-Йорка. Та Едіт не хотіла чекати, й Марсель вилетів літаком. Наступного дня за лаштунками нью-йоркського залу "Версаль", перед самим виступом, Едіт повідомили, що літак, яким Сердан летів до Америки, розбився. Марсель загинув. Ніхто не думав, що Едіт зможе співати.
— Я співатиму на честь Марселя Сердана, — вийшовши на сцену, вимовила вона глухим голосом. — Тільки заради нього.
Едіт впадає в депресію, починає пити й захоплюється спіритизмом.
Але таки змушує себе знову вийти на сцену. Та невдовзі потрапляє в автокатастрофу: було зламано кілька ребер, знівечено губу та лице. Переносить складну операцію. Аби полегшити страждання від болю, лікарі колють їй морфій. Едіт звикає до наркотику.
Піаф пережила сім операцій, схудла до 33 кг, майже облисіла. Її, 47-річну, мучить артрит, ноги висохли, коліна розпухли. Саме такою побачив її й покохав співак і колишній перукар 27-річний Теофаніс Ламбукас. Він приходить до неї в лікарню, приносить квіти й робить маленькі подарунки. Зрештою, пропонує побратися. 9 жовтня 1962-го вони вінчаються в головному православному храмі Парижа — соборі Святого Олександра Невського: Тео був греком за походженням і православним. Едіт дає концерт у престижному паризькому залі "Олімпія". Подейкували, нібито чоловік одружився з Піаф заради її багатства. По її смерті він справді отримав у спадок 45 млн франків. Але й боргів: Піаф багато тратила на випивку й наркотики, була дуже щедрою, роздавала гроші. Ламбукас узявся виплачувати кредиторам.
Піаф допомагає чоловікові пробитися на велику сцену. Придумує йому псевдонім — Тео Сарапо ("сарапо" грецькою — я кохаю тебе).
Незабаром Піаф знову кладуть до лікарні з діагнозом "набряк легенів". Насправді ж у неї рак печінки. Про це знають лише лікарі та чоловік. Хвороба обтяжувалася двотижневим нападом безумства, вона не впізнавала Тео. З лікарні чоловік віз Едіт в інвалідному візку. Вони оселилися в заміському будинку. Співачка здогадувалася про близьку смерть і говорила, що їй не страшно помирати.
— По-справжньому я кохала лише Марселя Сердана, — казала. — Та все життя чекала лише на Тео Сарапо.
Едіт Піаф не стало 10 жовтня 1963-го. Перед смертю вона взяла з Тео клятву не літати літаком: трагедія, що сталася з Марселем Серданом, не давала їй спокою. Тео дотримав обіцянки. Через сім років він загинув в автомобільній катастрофі. Поховали його поряд із дружиною.
Пісню "Рожеве життя" навіяла зустріч у нічному потязі
— Пісня — це оповідання, — казала Едіт Піаф. — Публіка має в нього вірити. Для глядачів я є втіленням кохання. У мене все повинне розриватися усередині й кричати — такий мій образ.
Вона розповідала своїм авторам деякі факти з біографії, які згодом лягли в основу пісень "Мій легіонер", "Велика подорож бідного негра", "Моє серце обрало його", "Париж — Середземномор'я", "Я ні про що не жалкую", "Падам, падам". Піаф і сама писала пісні. 1945-го з'явився її шедевр "Рожеве життя", навіяний зустріччю в нічному потязі. Тираж платівки з цією піснею досяг рекордної цифри — 3 млн. Згодом її переспівували Луї Армстронґ, Мірей Матьє, Ів Монтан, Марлен Дітріх та Селін Діон.
За все життя Піаф виконала понад 200 пісень. Не отримавши музичної освіти, Піаф самостійно освоювала класичні твори. У її гримерці стояв маленький рояль, на якому вона щоденно займалася зі самовчителем. Співачка мала чудову музичну пам'ять і могла повторити мелодію, навіть не знаючи нот.
Уже знаменитою опікувалася майбутніми шансоньє Шарлем Азнавуром та актором Івом Монтаном.
3 
1
Коментарі