Інколи, залишивши державні турботи, відомі люди знаходять себе в зовсім іншому занятті. Покинувши свій пост, перший президент США Джордж Вашингтон мав намір в спокої прожити залишок років у своєму маєтку Маунт-Вернон, насолоджуватись сільським життям та їсти морозиво.
Він зовсім не думав налагоджувати в маєтоку масштабне виробництво і вводити технологічні нововведення. Однак доля розпорядилася інакше.
Знаряддям долі став управитель, найнятий Вашингтоном в 1797 році, тобто саме в той рік, коли добігав кінця другий президентський термін. Управитель Джеймс Андерсон був шотландцем, що емігрував до Віргінію на початку 1790-х. Опинившись в Маунт-Верноні, він відзначив: поля, зерновий млин і доступність якісної води. З цих трьох факторів Джеймс Андерсон зробив висновок: наявні всі умови, щоб налаштувати виробництво віскі.
До того ж Вашингтон з метою поліпшити якість ґрунту посадив на полях багато жита. Жито планувалося використовувати як так звану запашну культуру - переорювати поля разом з рослинами, щоб, перегниваючи, вони підвищили родючість ґрунту. Однак Андерсон був упевнений, що жито не повинно пропадати дарма.
Вашингтон, якому виповнилося 65 років, не має виявляв особливого бажання зайнятися підприємництвом. Але він поступився умовлянням Андерсона і дозволив виготовити невелику партію віскі. Технологія Андерсон знав і зайнявся виробництвом, використовуючи два мідних перегінних апарати.
Перший досвід виявився настільки успішним, що Джордж Вашингтон схвалив спорудження повноцінної винокурні, обладнаної вже п'ятьма апаратами для перегонки. Будівництво закінчилося в 1798 році, і станом на 1799 рік це було найбільше виробництво віскі в країні. В той рік Вашингтон отримав 11000 галонів (41640 літрів) невитриманого віскі. Продукція була продана за 1800 доларів, що відповідає 120 000 доларів в наші дні.
Віскі, яке виготовляли в маєтку Вашингтона, належав до досить мало відомого сьогодні типу житнього віскі (rye whiskey). Рецепт полягав у таких складниках: 65% жита, 35% кукурудзи і 5% ячмінного солоду. Зерно подрібнювали на млині, заливали гарячою водою, на другий день додавали розмелений солод, після чого крохмаль в зернах жита починав перетворюватися в цукор. Проходив ще день, і тоді в сусло додавали дріжджі, які перетворювали цукор в спирт. Потім продукт переливали в перегінні куби, які нагрівали дровами. Пари спирту відводилися гнучкою трубкою, яка охолоджувалася в воді струмка. Спирт знову конденсувався і збирався в спеціальних посудинах.
Коли у 1799 році Джордж Вашингтон помер, винокурню успадкував його племінник Лоуренс Льюїс. Він не був успішним підприємцем, і, коли в 1814 році будівля згоріла, не став його відновлювати. На початку 1930-х цю ділянку придбав штат Віргінія. Планувалося відновити споруди як частину національного історичного пам'ятника - маєтки першого президента. Відновили, правда, тільки млин і будиночок мірошника. Зводити винокурню в роки сухого закону, мабуть, визнали невдалою ідеєю.
У 1995 році археологи виявили фундамент винокурні. Тоді було вирішено відбудувати будівлю і забезпечити її відповідним обладнанням, скрупульозно відновивши його за документами. До речі, частина перегінних котлів часів Вашингтона збереглася до наших днів. Фінансувала цей задум Рада міцних алкогольних напоїв США (Distilled Spirits Council of the United States, DISCUS).
Керувала реконструкцією винокурні археолог Естер Уайт. Сьогодні винокурня була відкрита для відвідувачів. Сюди може потрапити будь-хто, приїхавши в музей Вашинтона в Маунт-Верноні. Винокурня розташована в 2,7 милях від головного входу в садибу і відкрита для відвідувачів з квітня по жовтень.
Але винокурня стала не тільки ще одним експонатом музею під відкритим небом. Вона знову перетворилося в підприємство з виробництва віскі. Щороку, починаючи з 2009 року, Стів Бешор, який завідує всіма традиційними виробництвами в маєтку Маунт-Вернон, разом з невеликою групою співробітників проводить дистиляцію віскі. Партії віскі по тисячу пляшок випускаються двічі на рік, навесні та восени.
2 
1
Коментарі