Нині багато пишуть про відмінності між Заходом і Сходом нашої країни, акцентуючись на них. Однак мало хто помічає, у Галичини і Донбасу багато спільного. Наведемо, хай і не повний, список цих подібностей.
1. Периферійність.
І Галичина, і Донбас належать до окраїнних земель української етнічної ойкумени. Це відбивається навіть у діалектах. Автентичний діалект Східної України знищений пізнішою тотальною русифікацією. У порівнянні з літературною українською мовою він мав приблизно стільки діалектизмів, як і галицький діалект. Приблизно 10-15%.
2. Колоніальна минувшина.
І Галичина, і Донбас довго перебували в чужих державах і до певної міри їх інституалізація як окремих регіонів, їхньої ментальності та відмінності у культурі обумовлювалися саме чужинськими впливами.
Донбас як окремий регіон формувався у процесі індустріалізації Східної України Російською імперією та Радянським Союзом. Галичина як окрема провінція зі своєю специфічною культурою пов'язана з Річчю Посполитою, Австрійською й Австро-Угорською імперією.
І на Галичині, і на Донбасі виплекана ностальгія за "своїми" імперіями. Галицька інтелігенція сумує за старою доброю Австрією. Значна частина мешканців Донбасу - за СРСР.
З цього пункту випливають усі наступні.
3. Урбанізація під проводом чужинців.
У містотворенні та розбудові міст і Галичини, і Донбасу провідну роль відіграли іноземці, використовуючи місцеве населення у якості ресурсної бази. На Галичині убранізаційну ініціативу перехопили польські магнати та шляхтичі. Архітекторами часто були французи й італійці. Вони творили фортеці для захисту від нападів турків, татар. З фортець природно поставали міста.
Міста Донбасу творились іноземцями на службі російських правителів. Ці міста переважно були селищами при військових заводах, що обслуговували російську армію у її кампаніях проти Кримського ханства й Османської імперії.
Як бачимо, і в першому, і в другому випадку міста творилися на військову потребу проти того самого супротивника - турків і татар.
4. Етнічне змішання та, як наслідок, розмита національна свідомість.
На Галичині селилися етнічні поляки, німці, євреї, вірмени т.д. На Донбасі - росіяни, волохи, греки, татари. Багато дітей народились і виховувались у міжетнічних сім'ях.
У ХІХ-ХХ століттях серед міського населення сходу і заходу України кількісно переважали не українці. Оскільки модерні нації творилися переважно в містах, то такий стан справ був загрозливим. На території одного і того ж імперського простору починали паралельно реалізовуватися різні антагоністичні національні проекти - польський, український, російський. Галичина досягнула етнічної однорідності внаслідок двох світових воєн, етнічних чисток і переселень. Суперництво російського імперського й українського національного проектів ідейно супроводжує війну на Донбасі зараз.
5. Сепаратизм.
Усім відомі інспіровані Росією сепаратистські проекти ЛНР, ДНР, Новоросія. Але мало хто звертає увагу, що як мінімум з 90-х років на Галичині є кола людей, які пропагують галицький сепаратизм. Нині, паралельно до подій на Сході, активізувались і сепаратисти Галичини - Європейська Галицька Асамблея. На Сході Донецьк претендував на регіональний статус, значною мірою виходив далеко за межі області. Так само амбіції Львова виходять далеко за межі обласного центру. Згадайте хоча б посягання Львова на негласний статус культурної столиці України. Львів відчуває себе регіональним лідером. Ну, а дехто тішить себе надіями опинитись у ролі столичних мешканців невеликої, зате затишної європейської державки "Галичина". До речі, співмірної з Чехією чи Словаччиною.
Висновок.
Між Галичиною та Донбасом вистачає паралелей і подібностей, базованих на колоніальній минувшині, завдяки цьому вони зможуть порозумітися. При тому, прокачка регіональних ідентичностей, ґрунтованих на старих імперських підданствах, несе небезпеку подальшого роз'єднання. Україна і все, що з нею пов'язане в минулому теперішньому та майбутньому, є єдиним надійним фундаментом для подальшого порозуміння та консолідації.
4 
1
Коментарі