26 жовтня 1857 року у Києві народився історик Дмитро Багалій. Його батько Іван походив зі старого міщанського роду, був майстром із виготовлення кінської упряжі. Своє життя син пов'язав з Харковом. Очолював там університет і міську раду.
Після закінчення Другої київської гімназії він вступає до Київського університету на факультет історії та філології. Навчається у історика Володимира Антоновича. Бере участь у демонстрації студентів проти викладача латини Івана Цвєтаєва, батька російської поетеси Марини Цвєтаєвої. Причина - надмірна суворість та грубощі при викладанні. За виступ, його на півроку позбавляють права навчатися. Щоб скласти іспити їде до університету у Харків.
Після захисту в Київському університеті магістерської дисертації на тему "Історія Сіверської землі до половини 14 століття", рада Харківського університету обирає його штатним доцентом по кафедрі російської історії. Вступає до Харківського історико-філологічного товариства, яке пізніше очолює. Бере участь у створенні етнографічного та художнього музеїв, харківського історичного архіву. В 1887-му у Москві захищає докторську дисертацію "Про колонізацію степових околиць Московської держави".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Микола Біляшівський знайшов 12 скарбів на одній горі
Викладає в Харківському університеті загальний курс російської історії, читає спецкурси присвячені історії України - історію Південної Русі, історичну географію, історію Слобожанщини, історіографію. На запрошення командуючого Чорноморським флотом читає лекції морякам у Миколаєві. Стає почесним викладачем 9 університетів Російської імперії. В 1902 році отримує чин дійсного статського радника. Через 4 роки обраний ректором Харківського університету. Проводить ліберальну політику по відношенню до студентів. Має великий авторитет серед викладачів та студентів.
"Бачу наряд поліції і наших хіміків-експертів. Розплутують якісь дроти, - згадує про побачене якогось дня в університеті Дмитро Багалій. - Лаборант повідомив мене, що б я не наближався до цих дротів – боялись, що це "адская" машина". Потім її вивезли замісто, щоб знищити, але вона не вибухнула. Це була пачка прокламацій. Мене зразу попередив один з наших студентських старост, що був у курсі цієї справи."
Студентів, яких затримують з підозрами він завжди підтримує. За кожного намагається замовити слівце і дати хорошу характеристику.
"Не візьмусь говорити, що ми багато зробили для того, щоб наші студенти не мали великих проблем з законом, але разом із Дмитром Багалієм, завжди намагались зменшити, по-можливості, їх покарання, або ж взагалі його уникнути. Це, безперечно, немала заслуга", - згадував проректор Іван Нетушило.
В перший рік роботи ректором, Дмитро Багалій добивається передачі у власність університету колишнього будинку, який був побудований для Катерини ІІ, як її особиста резиденція у м. Харкові. У ньому розміщують музей мистецтв. За його ініціативи будують хімічний інститут і лабораторії, переносять в одне місце корпуси фізико-математичного факультету та зводять будівлю для юридичного факультету. Все це на кошти університету. Міністерство не виділяє фінанси на такі проекти.
"Вся ця будівнича діяльність зв'язана в мене була з тією правдивою і доцільною думкою, що навчально-допомічні установи являють собою одні з найголовніших артерій університетського організму, - пояснює розбудову. - Від їх правильного функціонування залежить здоровий і творчий розвиток усього цього організму."
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Засновник Ялтинської кіностудії помер від голоду
Ректор з дружиною і двома доньками спочатку винаймає будинок у мовознавця Олександра Потебні. Після народження третьої доньки Марії, бере кредит на будівництво власного маєтку по вулиці Технологічній – тепер Багалія. Через два роки вселяється в нього.
"Жила сім'я помірно. Хоч з отриманням ректорської посади проблем з коштами не було, проте в побуті використовувались прості, дешеві і практичні речі. Найціннішими предметами у будинку були картини і книги", - згадував друг Багаліїв харків'янин Олександр Ладиженський.
В 1914-му Багалій стає головою Харківської міської думи. Попри події Першої світової війни, займається розбудовою міста. Добудовує міську каналізацію і створює робочу групу по створенні спеціальної печі для утилізації сміття. Хоче, щоб теплом від неї можна було оібігрівати будинки взимку. Вирішує проблему роздрібної торгівлі - будує критий ринок.
У 1919 році обраний академіком Української академії наук. Входить до складу комісії по створенні всенародної бібліотеки і виконує обов'язки її голови. Працював над організацією архівної справи та вищої школи. З 1921 року – професор історії України в Харківському інституті народної освіти. Організовує кафедру історії України. В 1924-му очолює Центральне архівне управління УРСР. В 1926-му стає директором Науково-дослідного інституту з вивчення життя і творчості Т. Г. Шевченка. Залучається в комісію по неврожаях на Харківщині. Викладає історію у Харківському і полтавському інститутах народної освіти.
Помер 9 лютого 1932 року. Похований на міському кладовищі у Харкові. Професор Олександр Оглоблин писав, що ця смерть була символічною: "Роль Багалія була скінчена. У 1932 р. було вже зовсім ясно, що ніхто, навіть Багалій, не спроможний врятувати українську історичну науку від більшовицького погрому."
Із 1906-го по 1910 рік Дмитро Багалій був ректором Харківського університету — першим вибраним, а не призначеним із Петербурга. Він домігся, щоб вищу освіту могли отримувати жінки та євреї, для яких раніше двері університету були закриті. Багато років був гласним — депутатом — міської думи Харкова, очолював фінансову комісію. А 1914-го 51 голосом проти 7 професора обрали міським головою.
5 
35413
Коментарі