5 травня 1984 року помер Олекса Тихий, український правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови.
"Скрізь в Україні, де б він не був і з ким би не говорив, розмовляв тільки українською мовою, - згадує його товариш Григорій Гребенюк.
Олекса Тихий народився 27 січня 1927 року в хуторі Іжевка, біля м. Дружківка, Донецької області. У 1948 вперше засуджений військовим трибуналом Донецької області за критику кандидата в депутати. Обмовився перед виборами до Верховної ради СРСР: "Який може бути вибір, коли кандидат один?" Мав тоді 21 рік. Відпустили після недовгої "профілактичної бесіди".
18 квітня 1957 року на закритому засіданні Сталінського обласного суду (м. Донецьк) на підставі ст. 54-10 ч. 1 Карного кодексу УРСР "за антирадянську агітацію та пропаганду" і "наклеп на КПРС і радянську дійсність" засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Покарання Олекса Тихий відбув у Мордовії.
Відбувши термін, 1964-го Олекса Тихий повернувся на рідний хутір до матері Марії Кіндратівни.
1971-го надіслав до редакції газети "Радянська Донеччина" статтю "Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області". 24 квітня 1973-го написав до голови президії Верховної Ради Української РСР Івана Грушецького: "Чи буде Донеччина через 10-20 літ складовою частиною української нації? Думається, що не буде, якщо основний елемент духовної культури - мова - буде так інтенсивно витіснюватись у всіх сферах життя, особливо в закладах освіти".
У листопаді 1976-го він стає одним із співзасновників Української Гельсінської групи, що мала сприяти дотриманню в Україні прав людини і демократії. Літературна і правозахисна діяльність Тихого стала причиною його другого арешту на початку лютого 1977 року. Суд виніс Олексію Тихому 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років і визнав його "виключно небезпечним рецидивістом". На захист Тихого виступили визначні правозахисники Петро Григоренко, Андрій Сахаров, Левко Лук'яненко, Олександр Подрабінек та інші.
У березні 1980 переведений у табір особливого режиму для політв'язнів у с. Кучино Пермської області, Росія. Багато разів оголошував голодівку, протестуючи проти нелюдських умов утримання політв'язнів - порушення їхніх прав на листування, побачення. Одна із них тривала 52 доби. 1978-го на 17-й добі чергової голодівки в нього стався внутрішньошлунковий крововилив.
З 1981 тяжко хворів. Помер 5 травня 1984 у тюремній лікарні у Пермі.
19 листопада 1989 року Олексу Тихого та його побратимів-політв'язнів Василя Стуса і Юрія Литвина перепоховали на Байковому кладовищі в Києві.
Більше про Олексу Тихого читайте у найближчому номері журналу "Країна" за 8 травня.
2 
1
Коментарі
5