Сьогодні День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.18-21 травня 1944 року відбулось примусове виселення кримськотатарського населення з його історичної батьківщини – Криму. Тоді з півострова депортували 191 044 кримських татар. Спогадами про вивезення з рідного села поділилася з кореспондентом Gazeta.ua 80-річна Гульханіє Уста.
"Не пам'ятаю як нас вивозили, мені було лише три роки. Старшому брату – вісім, а молодшій сестрі - лише рік. Мама розповідала, що прийшли в наш дім з автоматами на світанку. Застали зненацька, коли ми ще спали. На збори дали 15 хвилин, хоча навіть найнеобхідніших речей взяти не дозволили. Тоді мама швиденько загорнула однорічну сестру в ковдру, а мене з братом взяла за руки і ми покинули рідне село", - розповідала жінка.
До депортації родина Гульханіє жила в селі Ускут, зараз – Привітне біля Алушти. Батько був столяром, мама працювала на виноградниках. В 1944 році їх вивезли в Узбекистан.
Уста пригадує, що в дорозі до Узбекистану вони голодували.
"Мамин батько помер дорогою у вагоні. Поховати його не дали. Просто винесли тіло і залишили, а поїзд рушив далі. Протягом двох перших років депортації від злиднів померли батько, сестричка, ще один мій дід і дві бабусі. Залишились ми втрьох – мама, брат і я. В перші роки депортації було дуже важко, не вистачало навіть на необхідні продукти", - пригадала Гульханіє.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна вшановує пам'ять жертв геноциду кримськотатарського народу
Взимку її мама разом з іншими жінками і чоловіками копали траншеї, займались облаштуванням сіл в Узбекистані. Влітку працювала в полі.
"Уже з 7-8 років я допомагала мамі сапати і збирати бавовну. Пів дня була в школі, а після обіду бігла в поле. З 13 років працювала на польових роботах в учнівській бригаді. Нам платили якісь копійки, але і це було підтримкою для родини".
В Узбекистані кримчанка закінчила 7-річну школу. Там познайомились з майбутнім чоловіком, хоч обоє родом з одного села. В 19 років вийшла заміж.
"Ми обоє мріяли повернутись на батьківщину. 1967 року люди писали заяви і переїжджали в Крим. Старшому брату чоловіка це вдалося зробити, а нам – ні. Лише восени 1978 року ми змогли приїхати в Крим. Тоді уже мали четверо дітей. Купили будинок в селі Некрасове Сімферопольського району. Хотіли прописатись, але все ніяк. Три місяці бігали по інстанціях. Спершу казали: купите будинок, тоді пропишемо. Придбали дім, але його не оформляють, тому що немає прописки. Словом, замкнуте коло. Потім знайомий росіянин пояснив, що кримським татарам ні купувати, ні продавати нічого не дозволяють, а прописка це щось неможливе",- поділилась Гульханіє.
3 лютого 1979 року близько 200 військових оточили село, де жила сім'я Уста.
"На нашу вулицю привезли солдат. Вони з автоматами і вівчарками оточили село, ніби полювання за нами влаштували. Військове начальство зайшло в наш дім, мене схватили за руку і наказали збирати речі. Я, хоч і злякалась, але сказала, що приїхала жити на батьківщині. А вони відповідають, що незаконно приїхала, потрібно було взяти дозвіл. Чоловікові заламали руки назад, зав'язали ременем і заштовхали в автобус. В той час у нас були гості", - розповіла Гульханіє.
Людей, які намагались захистити сім'ю також повезли в Сімферополь. Потім їм дали від одного до трьох років умовного терміну.
Молодших дітей подружжя прихистили сусіди, а старшого сина відправили в Сімферополь. Під арештом вони пробули три дні.
"Потім нас посадили в поїзд. Дивлюсь, дітей немає. Розхвилювалась, але в Джанкої їх до нас підсадили. Тоді кажу солдатам, які нас супроводжували: "Дивіться, моєму молодшому сину три роки, так само як мені було в 1944-му. Ось як наша влада піклуються про нас". До Саратова їхали під конвоєм. Потім за наші ж гроші купили квитки і відправили нас в Узбекистан. Там довелось облаштовуватись з нуля".
Коли вантажили речі в Криму, то із скрині жінки зірвали замок, забрали золоті сережки і обручку, більше нічого не чіпали.
"Про крадіжку я написала заяву в прокуратуру, але там відповіли, що ці речі вкрали мої родичі. Добре, що гроші за купівлю будинку в Криму нам повернули".
Сім'я Уста дев'ять місяців прожила в Узбекистані. Потім вирішили перебратися ближче до Криму ‒ в село Новоолексіївка Генічеського району Херсонської області, де живуть зараз. Чоловік Гульханіє помер 14 років тому. З ним виховали доньку і трьох синів. Жінка має 13 внуків і 8 правнуків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Боялися, що татари заберуть нашу землю" - кримчанка
Рівно 77 років тому о 3 годині ранку радянський режим розпочав депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини. Цей день відзначають також як День боротьби за права кримськотатарського народу. Кримських татар звинуватили у масовому дезертирстві з лав Червоної армії та співпраці з ворогом під час Другої світової війни. Пропозицію виселити цілий народ до Узбекистану без доведення провини сформував до Сталіна нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія. Аргументував "небажаністю подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці СРСР". Після того підготували велику операцію до виконання якої залучили 32 тис. співробітників НКВД та солдатів.
3 
1
Коментарі