В умовах перманентних воєн черкеське суспільство довело до досконалості систему підготовки воїнів. Кіннота, зброя, військова форма, структура суспільства, його ідеологія зі своїми інститутами й побут – усе це дозволяє історикам говорити про "культуру війни" Черкесії. Це не означало відсутність демократичних процедур. У центральному законодавчому органі Черкесії – Хаса – були представлені всі стани від усіх територій. Питання вирішували не більшістю голосів, а, як сказали б сьогодні, досягненням консенсусу.
"Черкесія – найбільша тоді країна Кавказу, що простягнулася від Чорного моря на 500 км на схід – того дня остаточно зникла з карти світу. А від черкесів залишилися відірвані один від одного етнічні "острівці". Переважну більшість корінного населення переможці змусили покинути свої землі. Близько мільйона осіб, за приблизними підрахунками. Зараз лише 10-та частина народу живе на своїй батьківщині, решта – в діаспорі", - зазначив історик Руслан Кєш.
Елементи "загальнокавказької" культури – музика, пісні, танці, вбрання – багато в чому є саме черкеськими з походження. Але на схід Кавказу і в Закавказзі вони поступово наповнюються передньоазіатськими або перськими мотивами. Черкеси ж зберігали свою специфіку. Наприклад, у танці дівчина не може піднімати руки вище пояса, а хлопець не повинен танцювати "пальцями", як це роблять на сході Кавказу.
З початком Кавказької війни черкеська мода проникає до Росії і Європи. Черкеску носять не лише найближчі сусіди – кубанські козаки, а й навіть російські імператори. Дуже цінується черкеська зброя.
Історик Василь Потто, автор п'ятитомної монографії "Кавказька війна" писав:
"Східна зброя спрадавна славилася в Європі, але відколи росіяни почали війну на Кавказі, стали популярні черкеські шашки, удари яких, що нерідко перерубували рушничні стволи і навіть розтинаючі панцирі, приводили усіх в подив". Слово "шашка" в російську потрапило з черкеської, де "сашхен" – довгий ніж.
У Черкесії війна, нехай навіть і з дуже сильним супротивником, не вважалася чимось катастрофічним. Навпаки – це була можливість проявити свої військові чесноти. Відкритий бій був для черкесів як свято. Воїни одягали найкраще вбрання: лицарі – червоні черкески, князі – білі. Описувати битву вибиралися народні співці – у сірих черкесках, верхи на сірих конях. Крім відкритого бою – ударів багатотисячної кінноти, – застосовували й інші тактики: засідку, набіг, диверсійну вилазку. Тоді вдягали чорні черкески.
Після бою було заведено вітати супротивника з виявленою хоробрістю. Є свідчення, як у першій половині Кавказької війни після однієї з битв до російського генерала у шпиталь приїхали черкеси, щоб привітати з пораненням. Звичайно, така тривала війна вносила корективи у військову етику. Зокрема, неможливість протистояти артилерії і "нелицарський" спосіб її використання росіянами змусили й черкесів змінювати свої прийоми. Вони фактично воювали без союзників.
Француз Фонвілль, очевидець тих подій, у книзі "Останній рік війни Черкесії за незалежність (1863–1864г.)" так описував черкесів:
"Їх шаблі, кинджали, карабіни виробляли якийсь особливий, значний, войовничий шум … Відчувалося, що цей могутній народ, якщо й був переможений росіянами, відстоював свою країну, скільки міг, і … не було в ньому нестачі ні в хоробрості, ні в енергії".
3 
1
Коментарі