Однією із візитівок Львова є Оперний театр, який часто зустрічається на листівках та фотографіях. Нині важко уявити, що Львівський національний театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької міг би знаходитися в іншому місці. Про це повідомляє "Фотографії Старого Лева".
Початок цієї історії варто шукати у 1892 р. й тимчасовому припиненні існування театру Скарбека (сучасний ім. Марії Заньковецької). Власне тоді закінчився термін дії привілею графа Станіслава Скарбека на утримання будівлі, а призначена міською радою комісія вирішила, що той був у непридатному для користування стані (також театр починали фінансувати виключно із бюджету міста, що, звісно, нікого не вдовольняло). Так і зародилася ідея про будівництво нового Міського театру.
Головне питання – вибір майданчика для будівництва. Був створений Технічний комітет, який мав займатися всіма справами, пов'язаними зі зведенням нового театру. З дня його заснування було подано півтора десятка проектів, однак тільки 9 з них заслуговували детальнішого розгляду (основним критерієм було фінансове питання). Найкращі з проектів розглядала конкурсна комісія, що засідала в Ляйпцигу і розглядала проекти за номерами, а не за прізвищами зодчих.
Основними місцями, обраними для забудови, були: вул. Торгова (пл. Голуховського), парк ім. І.Франка (Єзуїтський сад), пл. Каструм ("Вернісаж") та Губернаторські вали.
Проект на Гетьманських валах був одним із найвитратніших. Він передбачав пониження рівня вул. Куркової від казарм аж до військового складу на рівень від 0,5 до 1,2 м, впорядкування стоків, розташованих нижче від костелу кармелітів і палацу архієпископа.
Цей проект так і залишився нереалізованим через надто велику зміну ландшафту та руйнацію багатьох тогочасних споруд.
Найскандальнішим проектом однозначно можна назвати той, що стосувався будівлі на місці міського саду (тогочасний Єзуїтський сад). Із вибором території для театру зволікали протягом трьох років – і далі тягнути уже було нікуди. Крайовий уряд закликав міську владу вести переговори на основі парламентського дозволу щодо заходів і субсидії, з якими країна сприятиме витратам на будівництво (з вимогою запропонувати місце розташування театру і надати загальний план для розуміння розміру витрат).
І саме тут починається активна агітація на підтримку зведення театру в міському саду. Однак цей проект відкинули внаслідок неприхильного ставлення до нього місцевих жителів - люди не бажали бачити у себе під вікнами маленький скверик замість пишного парку. Відповідно, на Раді міста даний проект так і не отримав більшості голосів.
Після цього перейшли до перегляду інших проектів - на площах Голуховського та Каструм. Вони мали задовольнити місто, дозволивши непогано зекономити на витратах, пов'язаних із закупівлею ділянки під забудову.
В результаті ухвалили компромісне рішення – ділянка на площі Голуховського не мала мінусів попереднього проекту. Також вона дозволяла створити гармонійне поєднання з площею Каструм, будівлями музею та промислової школи, які мали незабаром з'явитися обабіч. Єдине, що насторожувало комітет, – як бути із руслом Полтви.
Зал запланованого театру мав мати тисячу сидячих місць і двісті-триста стоячих – але за умови, що ці місця будуть лише на двох горішніх поверхах. Ложі передбачалися на першому та другому поверхах, враховуючи спеціальну для поважних гостей із вхідним салоном та окремим входом. На кожному поверсі проти сцени посередині між ложами планувалась наявність сидячих місць, розміщених амфітеатром.
Вестибюль – великий, з окремими входами для глядачів, які приходитимуть пішки та проїжджатимуть екіпажами. Просторе фойє на першому поверсі буде сполучене з буфетами – окремо на холодні закуски та гарячі. Сцена повинна мати розміри та спорядження, відповідні для драматичних вистав та оперних постановок. Має бути достатньо гардеробних для артистів – жіночі та чоловічі окремо. Також мають бути гардероби і кльозети для публіки на кожному поверсі, великі зали для репетицій і малювання декорацій.
Передбачалися дві кімнати для бюро дирекції з передпокоєм, поруч кімната для секретаря, бібліотека та велика кімната для артистів, окремі кімнати для лікаря та комісара поліції. Також слід було обладнати приміщення для електрообладнання, штучної вентиляції, обігріву будівлі та водогону, а також житло для завідувача будівлі з трьох кімнат, передпокою, кухні та спіжарки. Не забули й про житло для машиніста і двох сторожів.
У 1895 р. оголошено конкурс на найкращий проект театрального будинку – й у ньому переміг радник будівництва, директор Промислової школи Зиґмунт Ґорґолевський. Фірма Івана Левинського розпочала будівельні роботи в середині 1897 р., а закінчила їх і віддала місту до експлуатації театральний будинок на 2000 глядачів у жовтні 1900 р.
Будівництво Великого театру, однієї з найгарніших споруд міста, коштувала 2.500.000 корон.
3 
1
Коментарі