19 серпня 71 рік тому у селі Пирятин на Жовківщині сталася кривава трагедія. 1944 року на свято Спаса загони НКВС напали на місцеву сотню УПА. Тут стояла сотня "Галайда" легендарного повстанського провідника "Ема", або "Євшана". Справжнє ім'я - Дмитро Пелип. Українські хлопці перемогли ворога та завдали йому сильних втрат. А наступного дня ворог повернувся і помстився - спалили все село з присілками, а людей вистрілювали.
"У Пирятині була своя школа УПА. Вона базувалася у лісі, де колись багатий поляк мав парову машину, млин, сушарку та пилораму, - розповідає активіст Бишківської сільради, куди належить Пирятин, Олег Бейзик. - Коли в 1939 році почалася колективізація, поляк утік. А в цьому приміщенні осіли наші хлопці - навчалися тут воювати упівці з навколишніх сіл і районів. Кажуть старожили, що 19 серпня на школу ішла ціла дивізія НКВД, кілька тисяч карателі з танками, артилерією і навіть літаком. Але упівська розвідка спрацювала добре. Тому на допомогу хлопцям у Пирятин прийшли повстанці з сусідніх районів - "Сотня Сіроманців". Село їх зустріло, жінки почали нести їсти до лісу, хто що міг, щоб нагодувати хлопців. Але ті не встигли пообідати, як почулися вистріли. Люди чули стрілянину, коли виходили з церкви на Спаса. А це була ще й неділя. В українських селах здавна це одне з найбільших свят."
Репресований, письменник із Бишкова Іван Губка так описував ці події у книжці "Пирятин: перемога і трагедія":
"Тим часом серед повстанців пролунала команда "Гостре поготівля!". Терміново було вислано розвідувальні опергрупи на випередження противника, щоб не дати змоги ворогові закріпитися в запіллі наших військових груп. "Енкаведисти" не знали, що партизанам відомо про задум "червоної мітли" і що прийшла підмога. Щоб захопити дорогу, яка вела до лісу, "енкаведисти" переодягнулися в жіночий одяг і під виглядом збиральниць ягід, просувалися вглиб. Та не встигли "збиральниці" відкрити вогонь, як їх випередили хлопці з лісу, тому "енкаведисти" змушені були тікати попри ліс. Перший крок був зроблений. Дорога, що вела до "лісничівки", надалі контролювалася вояками УПА.
В ділянці "лісничівки" готова була прийняти бій чота "Сіроманців" командира "Окуня", частина сотні "Мирного" з двома роями відділу "Гая". Сотня "Тихоліса" непомітно перебралася під насип залізничної колії. Там був командир куреня хорунжий "Ем" — відважний воїн, який підбадьорював повстанців до бою.
У той час з вигуками "Слава Україні!" вдарив відділ, що був сформований на присілку Стадницькі. Серед лав ворога почалася паніка, "енкаведисти" кинулися врозтіч, розсипавшись від вигону по всій сіножаті аж до річки. Нищівний вогонь повстанських формувань не припинявся, а з поля бою, кидаючи навіть важку зброю, гублячи по дорозі автомати і кашкети, поспіхом тікали вороги. Солдати стрибали в Мощанку, річка хоч не широка, але досить глибока, тому втікачі добре нахлебталися скаламученої води."
Енкаведисти зазнали великих втрат - 230-300 осіб загинуло, багато потрапитли у полон. Повстанців, за різними підрахунками, загинуло від 16 до 50.
Уже наступного дня екнкаведисти повернулися в Пирятин. Почали палити село з його усіма присілками. Підходили до хати, обливали палючою сумішшю, або просто кидали факел у дерев'яні хати. Спалили 70 хат. Вціліло чотири. Як розповідають місцеві, в одній лежав небіжчик. Друга або "сховалася" в саду, або заможніші господарі впросилися. Третю загасили. Четверту відмовилися спалювати.
"Господар тої будівлі напередодні прийняв пораненого російського солдата. Повіз його кіньми до госпіталю у Волиці, того ж Жовківського району. Як тільки прибув туди, там йому сказали: біжи додому, там ваше село поїхали палити. За те, що врятував солдата, дали розписку. Господар приїхав якраз коли підпалювали. Показав папірця - то загасили. Та хата стоїть донині", - розповідає Олег Бейзик.
Це була не вся помста. 23 серпня на село зробили облаву. Вистрілювали усіх чоловіків - у полі, на дорозі.
Людей і вояків УПА похоронили родичі на цвинтарі. Сотник "Ем" загинув того ж року в листопаді у боях на Радехівщині. А у лісі, де була школа УПА, 1991 року поставили пам'ятний знак та каплицю, де вибито більшість імен загиблих, яких пригадали люди. Місцеві кажуть, енкаведистів ніхто не ховав. Їх просто зарили в одній ямі під штрекою - залізничним полотном, і досі вони десь там лежать.
Жителі Пирятина тулилися до вцілілих хат, копали землянки, ставили шалаші. Села не покидали.
Зараз за ініціативи Бейзика знято чорновий варіант першого документального фільму про Пирятинську трагедію.
1 
1
Коментарі