6 травня 2014 року виповнюється 30 років з дня смерті Марії Струтинської, української громадської діячки міжвоєнного періоду в Галичині, а після Другої світової війни — письменниці в діаспорі. Вона була дружиною Михайла Струтинського, українського громадсько-політичного діяча, журналіста.
Народилася 9 вересня 1897 року в селі Долині Стрийського району Львівської області в родині священика. Навчалася в Українському таємному університеті у Львові, працювала народною вчителькою.
Письменниця і журналістка ще в молодості брала участь в громадсько-культурному житті, була організатором жіночого руху, активісткою Союзу українок. Його метою була активізація жінок, піднесення їхнього освітнього й економічного рівня, суспільної гігієни, суспільної праці, участь у світовому жіночому русі.
Особливостями жіночого руху в Галичині були домінування національної ідеї як засадничої, подвижницька праця інтелігентних жінок, літературний рух як частина жіночої періодики, благочинний характер жіночої праці. Виступала зі статтями на сторінках журналів "Жіноча доля", "Українка", "Жінка". Друкувалась під псевдонімами – Віра Марська, М. Терен, М. С-ка, М. С. У 1940 році працювала в літературному музеї Івана Франка.
Вражаючими є її спогади про перебування чоловіка у львівській в'язниці НКВД, якого забрала туди більшовицька влада. Марію Струтинську називали дружиною "ворога народу". Але вона до останнього була йому вірною. Щоб випросити у прокурора перепустку на побачення з чоловіком, їй приходилось ходити 5, 10, 20 разів.
"Коли 30 червня, з приходом до Львова німецьких військ, ми розбили львівські тюрми і ввійшли в їх брами, ми застали в них замість наших найдорожчих великі могили на подвір'ї та повні трупів підвали. Так було й у перехідній тюрмі ч. 4, де я ще 18 червня передала мою останню передачу. Пусті в'язничні корпуси відкрили нам увесь жах життя в'язнів", - згадувала Марія Струтинська. "Вбиті, чи вивезені? А якщо вивезені, то чи й там не вбиті?", - ця думка переслідувала її все життя.
Наприкінці війни виїхала до Австрії, а з 1949 жила у Філадельфії, США, де продовжила журналістську і письменницьку діяльність.
За життя видала повісті "Буря над Львовом" (1944-1952), п'єси "Американка" (1973), збірки оповідань "Помилка д-ра Варецького" (1964); спогадів "Далеке зблизька" (1975).
Померла 6 травня 1984 року у Філадельфії, де й похована на українському католицькому цвинтарі Фокс Чейз.
2 
1
Коментарі