Юрій Нікулін умів готувати лише яєчню

20-річна Тетяна Покровська 1949-го навчалася у Тимірязєвській академії в Москві на факультеті декоративного садівництва й захоплювалася кінним спортом. При академії була стайня. А там — смішне лоша-карлик: голова й тулуб — нормальні, а ноги — коротенькі. Звали його Лапоть. Якось про цю конячку довідався знаменитий тоді радянський клоун Карандаш — Михайло Румянцев — і приїхав на неї подивитися.

Лапоть йому сподобався. Румянцев попросив Таню та її подругу навчити його простих циркових трюків. За якийсь час дівчата повезли коня до цирку. Зайшли до гримерки Карандаша. Там на ящиках сидів худий, трохи незграбний молодий чоловік.

— Це Юра Нікулін, мій асистент, — представив його Карандаш. — Мене зараз викликають до начальства. А ти, Юро, розваж дівчат, доки мене не буде.

— А що ви робите в цирку? — поцікавилася Таня.

— Приходьте завтра, подивитеся.

Наступного дня Нікулін зустрів дівчину біля цирку, провів через прохідну й посадив біля прожектора. На манежі клоуни грали смішну сценку. Карандаш викликав із залу глядача, якого грав Нікулін, і вчив його їздити на коні. Юра сідав на коня задом наперед, бовтав ногами, крутився, падав. А зал заходився реготом. Під час чергового трюку Нікулін зачепився ногою за страхувальну мотузку й опинився під конем. Той злякався й почав брикатися. Урятував колегу Карандаш: кинувся під коня й відчепив страховку. Потовченого Нікуліна відвезли до лікарні.

— Я довідалася, що в нього був перелом ключиці, й почала відвідувати його, — згадувала Тетяна. — Ми багато розмовляли про життя, про навчання, родичів. Потім зустрічалися. Він запрошував мене в кіно, у театри. Іноді дарував квіти — бузок або ромашки. Швидко потоваришував із моїми батьками, залишався з нами вечеряти, ми розмовляли, він співав пісень, розповідав анекдоти. А за півроку ми одружилися.

Весілля було скромне, запросили лише рідних та близьких друзів. Нікулін зі своєї комуналки переїхав жити до Таниної. Там було просторіше. Незабаром Тетяна вирішила покинути інститут.

— Учитися й бути дружиною циркового актора — речі несумісні, — говорила. — Юра терпіти не міг, щоб я від нього кудись віддалялася.

За кілька років Нікулін став провідним клоуном Московського цирку на Цвєтному бульварі. Сам ставив номери. Якось придумав пантоміму, у якій мав грати хлопчик. Підлітка на цю роль було важко знайти, і мати Юрія порадила спробувати Таню. Худенька та жвава, вона легко впоралася із завданням. Удвох вони репетирували все літо, а потім поїхали на гастролі. Відтоді дружина стала постійним асистентом Нікуліна. Артисткою цирку вона пропрацювала до 1981-го.

14 листопада 1956-го в Нікуліних народився син Максим. Подружжя постійно гастролювали й перші роки хлопчик жив із бабусею.

— Батьків я бачив місяці два на рік, — згадує Максим. — Проте завжди відчував їхню турботу. Вони часто писали мені листи, дзвонили. Тому я ніколи на них не ображався й не почувався сиротою.

1961-го після ролі Балбеса в короткометражках режисера Леоніда Гайдая "Пес Барбос і незвичайний крос" і "Самогонники" Нікулін прокинувся знаменитим.

— Глядачі бачили у мені Балбеса, і я їм підігрував, — казав. — Я не вважав його негативним героєм, я його любив: дивного, безжурного, добродушного. Коли пропонували грати зрадників або шпигунів, я відмовлявся.

Актор соромився своєї популярності. А шанувальники не давали кроку ступити. Любителі випити часто запрошували Нікуліна "сообразить на троих". Той, щоб ніхто не ображався, придумав собі дві "відмазки" — залежно від ситуації: "жена, стерва, все деньги забирает" або "только-только из запоя вышел". Таке розуміли і найзатятіші випивохи.

Увесь вільний час Юрій Нікулін намагався бути із сином: гуляли, малювали комікси й дивилися діафільми. Постійно придумував смішні ігри.

— Улюбленим нашим заняттям було лежати на ліжку й співати, — згадує Максим. — У товстий зошит батько переписав близько чотирьох сотень російських народних пісень. Я вивчив їх усі напам'ять.

Ставши знаменитим, Нікулін не вимагав нагород і заохочень. Довго жив із родиною у комуналці. Цирк і зйомки забирали майже весь час. Тому в сім'ї Нікуліних усім керувала Тетяна. По господарству Юрій нічого не робив. Умів готувати лише яєчню.

— У нього був певний обов'язок — ходити за продуктами, — згадує Тетяна. — Він був у нас добувачем. Решту робила я. Але з цим він легко справлявся. Ніколи не стояв у черзі — проходив через службовий вхід до директора і приносив додому все, що було треба.

Про вподобання чоловіка каже:

— Не любив дивитися телевізор і слухати радіо. Більш за все він любив спілкуватися з людьми, особливо по телефону. У Юри була професійна хвороба — радикуліт, і коли в нього боліла спина, він ставив коло ліжка телефон, брав записну книжку, а вона у нього була у три пальці завтовшки, і починав обдзвонювати всіх підряд.

Юрій і Тетяна прожили разом 47 років — до його смерті 1997-го.

— Це ціле життя, але мені ніколи не було з ним складно. У нас збігалися інтереси, ми були однаково налаштовані, хоча характери мали зовсім різні. Я інтроверт, люблю самотність, Юра ж не мислив себе без компанії. Але мені з ним було завжди весело, іноді навіть занадто.

×