Ексклюзиви
Пʼятниця, 27 червня 2014 00:40

"За що я арештований? Може за те, що активно борюся за права самостійної України?"

Автор: фото надане видавництвом ”Темпора”
  Петро Болбочан із батьками (сидять) і дружиною Марією, у дівоцтві Попескул. Полковник називав її ”донечкою” — була на шість років молодшою за нього. Після розстрілу чоловіка в її помешканні влаштували обшук і відібрали майно та гроші. За свідченням сучасників, фактично ”жила з ласки добрих знайомих”. Слідом за урядом Української Народної Республіки виїхала до Варшави. Клопоталася про повернення їй майна та коштів. Добивалася статусу вдови військового офіцера армії УНР. Довідку про смерть чоловіка отримала 1921-го. Емігрувала до Чехословаччини й там доживала віку
Петро Болбочан із батьками (сидять) і дружиною Марією, у дівоцтві Попескул. Полковник називав її ”донечкою” — була на шість років молодшою за нього. Після розстрілу чоловіка в її помешканні влаштували обшук і відібрали майно та гроші. За свідченням сучасників, фактично ”жила з ласки добрих знайомих”. Слідом за урядом Української Народної Республіки виїхала до Варшави. Клопоталася про повернення їй майна та коштів. Добивалася статусу вдови військового офіцера армії УНР. Довідку про смерть чоловіка отримала 1921-го. Емігрувала до Чехословаччини й там доживала віку

"Бий большевиків, комуністів, ворогів нашої нації", — закликав полковник армії Української Народної Республіки Петро Болбочан. На початку радянсько-української війни 1918-го він керував Другим Запорізьким пішим куренем, що налічував 4 тис. вояків. На прапорі підрозділу були тризуб і напис: "З вірою твердою в перемогу конечну вперед за Україну!" У листопаді його загін допоміг головному отаману військ УНР Симону Петлюрі здійснити переворот проти гетьмана Скоропадського і встановити владу Директорії.

"У боях показав себе Болбочан талановитим полководцем, — згадував старшина Борис Монкевич. — У найскладніших обставинах ніколи не тратив здібності орієнтуватися. Був надзвичайно хоробрим. У більшості керував боєм особисто і завжди був у найнебезпечніших місцях, чим викликав підйом духу у запорожців, які під його керуванням завше були переможцями. Слава про нього дуже швидко розійшлася і притягувала під його прапори багато військових людей. Йому вірили всі надзвичайно, бо знали, що він є зразком чесності і порядку. В життю був скромний, без тіні манії величності".

Та в ніч на 25 січня 1919 року Петра Болбочана арештували за наказом Симона Петлюри. Хоч у Києві в той час облаштувалася Директорія УНР, до міста підступали радянські війська. Керівники українського уряду схилялися до думки розпочати з більшовиками мирні переговори. Полковника утримували в №21 готелю "Континенталь" — на теперішній вул. Архітектора Городецького. Сусідній, 22-й, займав головний отаман. Та він жодного разу не поспілкувався з колишнім соратником за весь час його ув'язнення.

— Занадто буржуазний, бо пересувався особистим вагоном-салоном, — так пояснив Петлюра причини арешту одному з болбочанівських сотників. Більш відвертий був міністр військових справ УНР Олександр Греков:

— Болбочан став комусь на дорозі.

Головний запорожець пише обуреного листа Петлюрі: "За що я арештований? Може, за те, що вже 16 місяців активно борюся за права самостійної України? Може за те, що зумів збудувати міцну військову частину і оборонити її? Скажіть, будь ласка, що ви зробили доброго за весь цей час? Чи було хоч одне ваше розпорядження з початку повстання, що мало би метою організацію армії, а не популяризацію ваших імен, і не руйнувало би армію, з чим я боровся весь час? Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями".

За тиждень Болбочану дозволили виїхати до Станіславова — теперішнього Івано-Франківська. Там перебуває до кінця весни. Тим часом Директорія відступає з Києва. Серед налаштованих опозиційно до Петлюри військових з'являється думка влаштувати черговий переворот. Уряд мав очолити диктатор Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич, військо — Олександр Греков. Заколот планували почати з того, щоб захопити найбоєздатнішу частину армії УНР — Запорізький корпус. Зробити це запропонували колишньому ­командиру — Петру Болбочану. 8 червня біля Проскурова — теперішній Хмельницький — відбулася нарада, на яку скликали всіх офіцерів Запорізького корпусу.

— Я перебираю від вас командування корпусом, а вас призначаю начальником штабу. Запорожці народ певний, підтримають. Згода? — заявив Болбочан тогочасному командувачу Володимиру Сальському.

Той відмовив. Дискусію обірвав голосний спів — за вікном марширував кінний полк Чорних запорожців. Болбочан вийшов на балкон і скомандував:

— Струнко! Ліво глянь! — ті виконали наказ. Полковник привітався і дозволив їхати далі. — Подивіться, як виглядають браво чорношличники. Вони однаковісінькі в бою чи на параді, — натякнув командувачу. — Я міг би вжити проти вас силу от цих-от чорних шликів, але я цього не бажаю.

Сальського взяли під домашній арешт. На наступний день планували процедуру передачі справ Болбочанові. Та вночі арештували і його. Симон Петлюра видав наказ: "Той, хто буде виконувати накази Болбочана, є зрадник України і він готує своїй Батьківщині ніж у спину". Опального полковника відвезли до сусіднього селища Чорний Острів, де розквартирувався головний отаман. Ще за день відбувся військовий суд. Вирок — смертна кара.

Згодом призначили додаткове слідство. Доки воно тривало, до Петлюри почали надходити прохання про помилування Болбочана. Зверталися, зокрема, член Директорії Андрій Макаренко та Євген Коновалець, тодішній командир Січових Стрільців. Два листи надіслав полковник. На це отримав відписку: "Прохання Петра Болбочана на ім'я головного отамана головним отаманом одержані. Але відповіді головний отаман давати не буде".

Намагаючись витрясти відомості про змовників, Болбочана двічі водили на "фальшиві" страти — солдати стріляли холостими патронами. 28 червня 1919-го полковника привели до викопаної заздалегідь ями біля залізничного насипу.

"Для екзекуції приведено півроти з охорони, екзекуцією керував начальник охорони полковник Чеботарьов, — згадував ад'ютант Микола Письменний. — Полковник Болбочан був непритомний і, не мігши стояти власними ногами, звалився на коліна. На команду "Огонь!" стрільці піднесли рушниці, але випалу не сталося. Знову команда "Огонь!" — знову підносяться рушниці, і знову — ні одного стрілу. Стрільцям, видно, не піднімалася рука на того, кого вони знали як видатного українського патріота! Тоді розлючений начальник охорони Чеботарьов добув нагана і двічі вистрелив полковникові Болбочану в голову, по тому вхопив агонізуючого за комір і поволік, копаючи ногами, до ями. Швидко засипали яму і зрівняли її з поверхнею землі. У цій ямі було закопане не лише тортуроване тіло славного полководця, там був закопаний успіх української революції".

Після страти Болбочана українська армія остаточно охляла. Почастішали випадки переходів вояків УНР на сторону "червоних" або просто дезертирства. Дійшло до того, що багато офіцерів відмовлялися салютувати Петлюрі. Спроби відбити Київ закінчилися провалом. Трохи більше як за рік керівники УНР були змушені виїхати за кордон. Дослідник визвольних змагань Василь Верига згодом припускав: "Найбільшим гріхом полковника Болбочана була його популярність серед військових кіл, і Петлюра побоювався, що той усуне його, і стане "новим гетьманом".

50 000 рублів за "живого чи мертвого" Петра Болбочана обіцяли більшовики наприкінці 1918 року. Місячна платня полковника російської армії до перевороту 1917-го становила 325 руб.

1883, 5 жовтня — Петро Болбочан народився у селі Гиджеу — тепер Ярівка Хотинського району Чернівецької області — в родині священика.

1909 — закінчив юнкерське піхотне училище в Чугуєві — тепер районний центр на Харківщині. Під час навчання заснував там гурток поширення українського слова — згодом заборонений начальником училища. Отримавши військову освіту, служив у 38-му Тобольському полку, що дислокувався на території теперішньої Польщі.

1915 — одружився з Марією Попескул. Дітей у подружжя не було.

1917 — брав участь у створенні українських частин у складі російської армії — Першого українського полку ім. Богдана Хмельницького та Першого республіканського піхотного полку. Разом з останнім воював проти більшовиків на стороні Центральної ради УНР.

1918 — очолив Другий запорізький піший курінь. Брав участь у визволенні Києва і наступі на Крим. Три місяці обороняв український кордон від наступу більшовиків. Після того, як був змушений відступити з-під Харкова, керівники УНР звинуватили Болбочана у тому, що здав місто Червоній армії.

1919, 28 червня — розстріляний на околиці села Балин — тепер Дунаєвецький район Хмельницької області. Причини такого вироку: невиконання наказу вищого керівництва, незаконне захоплення командування корпусом та участь у широкомасштабній змові з метою державного перевороту в умовах воєнного часу.

Зараз ви читаєте новину «"За що я арештований? Може за те, що активно борюся за права самостійної України?"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 56
Голосування Гурт Green Grey мав виступити на НСК «Олімпійський» на офіційному концерті до 30-річчя Незалежності. Зі списку запрошених викреслили після відео вокаліста Дмитра Муравицького, на якому критикує мовний закон. Що думаєте з цього приводу?
  • Пісня Green Grey "Под дождем" в 1990-х була реальним хітом, формувала сучасне обличчя українського шоубізнесу. Утискати російськомовних виконавців несправедливо
  • Артист, який дозволяє собі публічно ображати державну мову, не може брати участі у державних концертах
  • У 2000-х україномовні артисти не мали шансів пробитися в ефіри через політику власників більшості каналів – промосковських олігархів. Про це Green Grey не згадують
  • Музиканти досі не можуть зрозуміти, що їхня проблема взагалі не у мові. Популярність лишилася у 1990-х
  • Ганебно для рок-гурту перейматися офіційним визнанням чи ні державних органів. Реальний показник успіху - кількість переглядів у Ютубі чи Інстаграмі
  • Ваше ставлення до ситуації у коментарях
Переглянути