"Від "Кобзаря" тхне дьогтем і салом"

 

Він довго не міг вирішити, чи ставати йому поетом. Михайло Семенко саме навчався в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Відвідував численні тоді поетичні читання й зібрання. Паралельно — учився грати на скрипці.

"Іноді його тягло до науки — був час, коли він бажав бути філософом і захоплено брався за відповідні науки, — так 1925-го, через 10 із гаком років, описував свої петербурзькі настрої в автобіографічному нарисі "Мак Долина — футурист". — Але був час, коли справжньою зливою виливалися з нього вірші — тоді він почував себе поетом і кидав усе на бік. Через деякий час знімав із шафи футляр, виймав звідти скрипку, обстригав нігті на лівій руці й починав грати по 6-7 годин на добу, повергаючи у великий сум усіх своїх сусід". І так складно було йому вибрати, що за порадою одного з професорів узявся до підрахунків:

"27 вересня 1913 року.

Уранці: поет. Вдень: філософ. Увечері: скрипник.

28 вересня 1913 року.

Уранці: скрипник. Удень: філософ. Увечері: поет.

Потім підрахував за цілий місяць. Виходило за вересень 1913 року:

Поет — 10 разів, Скрипник — 42 рази, Філософ — три рази.

Значить — скрипник.

У жовтні 1913 року вийшло:

Поет — 60 разів, скрипник — два рази, Філософ — 28 разів.

Значить — поет".

Так і не визначившись, Семенко закидає цю бухгалтерію і далі грає, читає й пише вечорами. "Вірші були солодкі, трагічні й погані", — визнає згодом. Поетичний вечір 24 листопада 1913-го, де виступав Володимир Маяковський, докорінно змінює його уявлення про поезію. Семенко вражений, що можливо писати зовсім інші вірші — зі рваним ритмом, які цілком відрізняються від традиційних. Маяковський читав про "Адище города", де "трамвай с разбега взметнул зрачки". Заявляв, що як не розумітимуть його текстів — "я захохочу и радостно плюну, плюну в лицо вам". Після того Михайло написав із десяток віршів. Ритм і рими вже не були традиційні, настрій став нервовий:

Я йду від вас — ланцюг скидаю,

Що ваше — вам віддаю,

Беріте попіл — все, що маю,

Душу лише мені мою.

Тепер він уже знає, що поет. Береться писати маніфести, вигадує новий напрямок — кверофутуризм, від латинських слів "шукати" і "майбутнє". До кінця 1913-го знаходить однодумців і створює своє перше угруповання. Тоді змінює ім'я на Михайль. Його спільники — художники, брат Василь і його приятель Ковжун, який відтепер зветься Павль. Засновують разом друкарню "Кверо". У літературі футуристи вважають форму важливішою за зміст. Пишуть про речі приватні, незначні та скандальні. Відкидають усталені мовні норми та принципи побудови тексту, самі вигадують слова, вдаються до звуконаслідування — так, що іноді взагалі годі зрозуміти, про що йдеться у вірші.

Перше ж видання — восьмисторінкова брошура "Дерзання" — викликає скандал у літературних колах. Щоб оновити мистецтво, треба зруйнувати дощенту все попереднє. Важливо також скинути колишніх кумирів. А хто, як не Тарас Шевченко, уособлює всю попередню літературу. Отже, у найпершій власноруч виданій книжці Семенко вміщує маніфест "Сам". "Ей, ти, чоловіче, слухай сюди!.. Ти підносиш мені засмальцьованого "Кобзаря" й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно... Чоловіче, мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось… А ти вхопивсь за свого "Кобзаря", від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбила. Й немає йому воскресіння. Чоловіче, час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств… Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під моїми ногами?.. Я палю свій "Кобзар" — пише 21-річний Михайль Семенко в лютому 1914-го. Він ще багато чого пообіцяє — не тільки спалити свій "Кобзар". Наприклад:

Роздягнусь біля Хмельницького,

Покажу всім,

Що в мене красиве тіло.

Але не роздягнеться, а писатиме вірші — часом із самих беззмістовно поєднаних літер:

Осте сте

бі бо

бу

візники — люди

трамваї — люди

автомобілібілі

бігорух рухобіги

рухливобіги

Так починається "Місто". А "В степу":

ВН С ТІ К

П ІК К

НУП

ЛЬО ЛІ ЛЬО П

"Він типовий українець: не знає української мови, хикає вн тк", — пише про Семенка в рецензії Микита Шаповал. А його твори — "бандитизм — не література", "обмежена гама звуків дегенерата". Критик Микола Євшан звинувачує, що своїми текстами Михайль "плює слиною в очі читачеві". 1922 року Семенко так підсумовує: "Успіх був повний. Усе говорило за те, що робота піде жваво й цікаво". За рік устигли видати дві збірки поезій і теоретичну брошуру, альманах, уклали друге видання скандальних "Дерзань". Повним ходом ішла підготовка футуродрами "Трагедія онуч".

Нагінки на Шевченка Михайлеві Семенку не простили до смерті як нечувану зневагу. Та й по смерті — як щось і пам'ятають про нього, засновника й ідеолога футуризму в українській поезії, то саме це, а не півтора десятка збірок, кілька створених угруповань і редагованих часописів. Зрештою, 1926-го Семенко став редактором двосерійної стрічки про Тараса Шевченка, з Амвросієм Бучмою в головній ролі. Був тоді головою Всеукраїнського фотокіноуправління, працював на Одеській кінофабриці. А власне зібрання творів 1924-го назвав "Кобзар".

Письменник Юрій Яновський, який працював із Михайлем Семенком на Одеській кінофабриці, так його охарактеризував: "Футурист, що йому завше не хватало якоїсь дрібниці, щоб бути велетнем. Йому небагато бракувало, щоб бути геніальним. Але — проте бракувало".

×