У травні 1820 року Олександра Пушкіна за епіграми, спрямовані проти царського уряду, заслали на південь Російської імперії. Термін покарання не був визначений. Через три роки поета перевели до Одеси. Він став тридцять сьомим чиновником у канцелярії губернатора Новоросійського краю графа Михайла Воронцова. Тодішня Одеса була справжнім європейським містом — з італійською оперою, казино, модними ресторанами і магазинами. Сюди вчасно надходили французькі газети та нові книжки. Олександр із друзями розважався на балах і маскарадах, грав у карти, пив вино та залицявся до місцевих панночок.
6 вересня 1823 року на балу в губернатора він познайомився з його дружиною Єлизаветою. Графині було вже за тридцять. Вона не славилася вродою, однак мала багато шанувальників. Пушкін також закохався. У цей час він працює над "Евгением Онегиным". На полях рукопису з"являються профілі та силуети Елізи. Однак усамітнитися коханцям удавалося нечасто. Граф почав щось підозрювати. До того ж між Пушкіним та Воронцовою став іще один чоловік. З Києва повернувся давній приятель поета 28-річний Олександр Раєвський. Він доводився Єлизаветі троюрідним племінником і таємно був у неї закоханий. Раєвський стежив за графинею та ревнував її і до графа, і до Пушкіна. Він радив Воронцову, як позбутися суперника.
22 травня 1824 року граф наказав Пушкіну їхати в сусідні повіти із завданням зібрати відомості про втрати, яких завдала сарана місцевим посівам. Олександр благав свого приятеля барона Вігеля заступитися за нього. Той спробував поговорити з графом. Однак Воронцов розлютився: "Если вы хотите, чтобы мы остались в приязненных отношениях, не упоминайте мне никогда об этом мерзавце. А также и о достойном его друге Раевском".
Повернувшись до Одеси, Пушкін написав на графа епіграму: "Полу-милорд, полу-купец, полу-мудрец, полу-невежда, полу-подлец, но есть надежда, что будет полным наконец", а сам подав прохання про відставку. Через тиждень він дізнався, що губернатор наказав арештувати його та відправити до батьків. Олександр розгубився. Хотів тікати до Туреччини, навіть застрілитися. Але зрештою підкорився долі та поїхав до Михайлівського.
Деякий час вони з Воронцовою листувалися. Він присвятив їй вірші "Талисман", "Сожженное письмо", "Ангел". Але жоден з листів не зберігся. Пушкін спалював їх, бо не хотів компрометувати кохану. Зате він зберігав усі подарунки від Елізи. А з її перснем-талісманом не розлучався до самої смерті.
Вона сподівалася, що ніхто не дізнається про цю зустріч
У жовтні Пушкін отримав від Воронцової ще одного листа. Що було в ньому, невідомо. Але поет кинув писати чергового вірша і вивів на папері: "Прощай, дитя моей любви, Я не скажу тебе причины?".
Мабуть, графиня писала, що чекає на дитину. 3 квітня 1825 року вона народила дівчинку, яку назвали Софією. Зовні вона відрізнялася від інших членів родини. Серед блондинів — батьків, братів і сестер — єдина була смаглявою і темноволосою. Можливо, Воронцов підозрював, що Софія не його донька. У своєму щоденнику він не згадав про її народження. Вона ж до кінця життя вважала його рідним батьком.
Існування позашлюбної дитини довгий час залишалося родинною таємницею Пушкіних. Знала про це і дружина Олександра Сергійовича — Наталя Гончарова. Мабуть, перед шлюбом він сам зізнався. Проте якось Пушкін таки засумнівався у своєму батьківстві.
Після того як він залишив Одесу, Еліза мала роман з Раєвським. Він тривав до кінця 1824 року. Однак потім Воронцова віддалила коханця від себе. На початку 1826-го його арештували за підозрою у змові декабристів. Проте згодом відпустили, і він повернувся до Одеси. Але Воронцова продовжувала уникати Раєвського. Його це бісило. Одного разу, з батогом у руці, він зупинив на вулиці її екіпаж і вигукнув: "Беспокойся хорошо о нашей дочке!".
Коли Пушкіну виповнилося тридцять, він вирішив, що непогано було б одружитися. Взимку 1829 року на новорічному балі поет побачив 16-річну Наталю Гончарову. А вже у травні попросив її руки. Через рік відбулися офіційні заручини, а 18 лютого 1831 року Олександр і Наталі побралися.
Пушкіну подобалось, як Наталі хазяйнує, свариться з його книгопродавцями через гроші, народжує дітей, сяє на балах. У неповних двадцять вона стала першою красунею Петербурга. У неї з"явилося багато шанувальників, серед яких був і сам цар.
Тим часом Пушкіним постійно не вистачало грошей. Поету довелося взяти у царя позику — 45 000 рублів. Пушкін хотів кинути все, їхати до села, писати. Проте борг змушував залишатися у Петербурзі й виконувати службові обов"язки — поет отримав придворний чин камер-юнкера.
8 листопада 1833 року до столиці Росії приїхали голландський посол барон Геккерн і його прийомний син Жорж Дантес. При дворі поповзли чутки, що вони коханці. Дантес сподівався зробити вигідну кар"єру, а для цього необхідно було мати добру репутацію. Отож він вирішив, що скандальний роман з якоюсь придворною дамою позбавить неприємних для нього пліток. Свій вибір Жорж зупинив на дружині Пушкіна. Надсилав їй букети, любовні записки, говорив компліменти. Наталі ігнорувала залицяльника, однак про них гомонів увесь Петербург. Зрештою Пушкін викликав Дантеса на дуель. Той злякався і заявив, що залицявся не до Наталі, а до її сестри Катерини і готовий з нею одружитися. Пушкін забрав виклик. Проте й після шлюбу Дантес продовжував упадати за Наталі. Якось вона призначила йому побачення на квартирі своєї подруги. За словами самої Гончарової, щоб покласти край переслідуванням Дантеса. Вона сподівалася, що ніхто не дізнається про цю зустріч. Однак наступного ранку її чоловік отримав анонімного листа, в якому його називали "почесним рогоносцем". Пушкін надіслав другий виклик.
На дуелі 8 лютого 1837 року поет був смертельно поранений. Коли його занесли до будинку, він сказав дружині: "Будь спокойна, ты ни в чем не виновата!".
Узимку 1829–1830 року Пушкін гостював у свого московського друга Миколи Ушакова. У родині було дві доньки — Катерина та Єлизавета. Поет жартома залицявся до обох. Але в цей час його думки були зайняті Наталею Гончаровою. Перед шлюбом Пушкін не раз згадував свою бурхливу юність. В один з таких моментів він записав до альбому Лізи 33 імені жінок, яких колись кохав. То був неповний перелік уподобань поета. Згодом він сам зізнавався: "Наталі — моє сто тринадцяте кохання".
1799, 6 червня — народився в Москві у родині відставного майора Сергія Пушкіна
1811–1817 — навчається у ліцеї в Царському Селі
1813 — пише перший вірш "К Наталье"
1820 — створює поему "Руслан и Людмила"
1820–1824 — Пушкіна відправляють у заслання на південь Росії. Він перебуває в Катеринославі, на Кавказі, у Криму, Кишиневі, Києві, Одесі. Пише поеми "Кавказский пленник", "Цыгане", "Бахчисарайский фонтан"
1823 — закохується у Єлизавету Воронцову (1792–1880)
1826 — цар Микола I дозволяє Пушкіну повернутися із Михайлівського до Москви
1831 — одружується з Наталею Гончаровою (1812–1863), закінчує роботу над романом "Евгений Онегин"
1832, 1833, 1835, 1836 — у родині Пушкіних народжуються діти Марія (1832–1919), Олександр (1833–1914), Григорій (1835–1905) та Наталя (1836–1913)
1837, 8 лютого — Пушкіна смертельно поранено на дуелі з Дантесом. 10 лютого поет помирає у своєму будинку в Петербурзі. Похований у Святогорському монастирі біля родинного маєтку в с. Михайлівське під Псковом
3 
1
Коментарі
1