Устим Кармалюк пограбував більш як тисячу маєтків

 

"Має волосся русяве, обстрижене по-шляхетськи, русяві вуса, бороду чисто виголену. Лоб широкий, відкритий, очі великі сірі, ніс великий горбатий. У нижній щелепі вибито два передні зуби. На лобі й скронях по два синяві рубці — сліди таврування, що роблять злочинцям після покарання батогом. Вздовж спини — дуже помітні смуги від батога. Великий рубець над правою лопаткою і по одному — на обох ногах від якихось ран. Статура міцна", — записав повітовий штабс-лікар Летичева — тепер Хмельницька область — Іван Дроздов 23 жовтня 1835-го під час огляду тіла 48-річного Устима Кармалюка.

Він півжиття тримав у страху навколишні села. Пограбував більш як тисячу маєтків. Через його загони пройшли близько 20 тис. селян. Кармалюка ловили, судили, засилали в Сибір. Сподівалися, що згниє у кайданах — смертної кари в Російській імперії тоді не було. Але той завжди тікав і повертався на рідні землі.

У листопаді 1833 року в селі Галузинці створюють спеціальну комісію. Її завдання — вистежити Кармалюка. Після чергового пограбування наприкінці літа 1835-го поліція виходить на слід його поплічників. Арештовують кілька десятків осіб. "Главнейший же из сих злоумышленников начальник известный Кармалюк с товарищем Андреем при преследовании ушли и не пойманы", — пишуть у рапорті.

Серед затриманих — житель села Каричінці-Шляхові — теперішнє Волоське — Прокіп Процків. На допитах він відхрещується — мовляв, ніколи не знав Кармалюка. Тоді поліція береться за його сестру Варвару і дружину Оляну.

— Допоможете впіймати Кармалюка — вам нічого не загрожу­ватиме, — обіцяють. А ще залучають священика. Той лякає, що відлучить жінок від церкви, якщо відмовлять у співпраці.

Пізньої ночі Кармалюк приходить до хати Процківа. Оляна виходить у двір.

— Чому Прокопа не відпустили? — допитується гість.

— Його дуже обмовили, — труситься жінка.

— Про що тебе питали?

— Хто напав на пані Поплинську.

— А ти що відповідала?

— Що нічого не знаю.

— Ну й добре. Передай моїм хлопцям, що пора уже провчити Кузьминського і старого пса Волянського. Щоб знав, як саджати моїх людей в остроги. Я завтра ще зайду. Приведеш Юрка Самкова, побалакати треба.

На ранок Оляна біжить до шляхтичів. Ті надсилають записку до місцевої поліції. Але капітана на місці немає, лист потрапляє в руки 18-річного Федора Рутковського. Вирішують зробити засідку в хаті Процківа.

— Заберіть усі рушниці, всі мотузки, — переконує поліцая Волянський. — Тільки зловіть, тільки не випустіть його. Ми будемо перед самим царем клопотати про нагороду для вас, якщо позбавите нас цього чудовиська!

— І не сподівайтеся на мотузки! — наставляє Кузьминський. — Він їх рве, як солому. Кулею, кулею беріть його! Про це мене особливо просив пан справник! За це вас не судитимуть.

Шукають допомогу. Усі відмовляються мати справу з Кармалюком. Урешті-решт погоджуються кухар, лакей, мельник і двоє шляхтичів. Двоє сідають на печі в хаті. Троє разом із Рутковським — у сінях. На світанку чують стукіт у шибку.

— Юрко є? — з порогу запитує Кармалюк.

— Був, та пішов недавно, не дочекався, — обманює жінка.

— Хто там? — чує шурхіт у сінях.

— То вівці. Варко, випусти овець, уже світає! — гукає Оляна.

— Поспати б мені.

— Заходь, батьку.

Кармалюк переступає поріг і бачить Рутковського. Береться за пістоль, але Федір стріляє першим. Устим гине на місці. Переказують, що поліцай стріляв не кулею, а срібним ґудзиком — бо тільки так можна вбити чаклуна-характерника.

Тіло кілька днів возять по селах під охороною солдатів. У Летичеві його показують в'язням тюрми. Ховають за міським цвинтарем, без попа, хреста і труни. А в судових паперах з'являється запис: "Сим образом кончил жизнь свою славный злодеяниями Кармалюк, наказанный три раза шпицрутеном и три раза кнутом, столько же раз бежавший из каторжной работы, непокоивший многие годы здешнюю округу, имевший чрезвычайные и даже неимоверные почти связи, сделавшийся, сказать можно, водрузителем всего зла и сим ввергнувший многих простолюдинов в пагубу и в самое даже суеверное всеобщее о его силах и могуществе мнение".

Імператор Микола І запрошує Рутковського на аудієнцію в Санкт-Петербург, дарує золотий перстень. До суду притягують майже 3 тис. повстанців. Родичі Устима змушені відмовитися від свого прізвища. Більшість змінюють його на Карман. Знову стануть Кармалюками тільки у 1950-х. Тоді його рідне село Головченці перейменують на Кармалюкове — тепер це Жмеринський район Вінницької області.

4000 ударів шпіцрутенами і 227 батогами витримала спина Устима Кармалюка за все життя. Його тричі таврували як небезпечного злочинця. Вісім разів тікав із в'язниць і заслань.

В Устима Кармалюка було двоє дружин та щонайменше двоє коханок

"Кармалюк — гарний хлопець, де по світу ходить, не їдную дівчиноньку із розуму зводить. Не їдную дівчиноньку, не їдную вдову, щасливую, вродливую, та ще й чорноброву", — йдеться у народній пісні.

Вперше Устим Кармалюк одружився ­1806-го. Йому було 19, нареченій Євдокії Ясишиній — 18. За три роки вона померла. Лишила на чоловіка сина Івана і доньку Настю. Ще через два роки взяв шлюб удруге — з Марією Щербань, на три роки молодшою. Мали трьох синів — Остапа, Івана і Тараса.

До 1812 року Кармалюк жив звичайним кріпацьким життям. Одного дня працював у полі й побачив, як коні понесли бричку пані Розалії, дружини поміщика Йосипа Пігловського. Кармалюк кинувся навперейми і врятував жінку. Та вирішила віддячити собою. Коли пан дізнався, віддав Устима у солдати. За іншою версією — того рекрутували за те, що вкрав шматок воску з церкви. Аби уникнути війська, вибив собі передні зуби. Лікарська комісія відправила Кармалюка додому. Та пан наполіг, і його таки забрали до армії.

З того часу починається грабіжницьке життя Кармалюка, арешти і втечі. Щоразу повертається додому. Шиє дітям чобітки. Навіть після смерті при ньому знайдуть торбинку з цвяхами для взуття. "Устим на степах вибрав собі місце для проживання, познайомився з тамтешніми жителями, бував у них за кума, придбав там корову для сім'ї і мав намір на зиму засіяти і під осінь хотів усю родину забрати та звелів вівці продати", — якось розповідає жінка на суді.

1826-го у Кармалюка з'являється коханка Магдалена. Через її чоловіка шинкаря Василя Добровольського збуває награбований крам. Кажуть, що той не проти роману. Якось Устим і Магдалена сидять в одній в'язниці. Аби побачитися з жінкою, Устим виламує двері своєї камери.

Ще одна коханка — Марія Остапнюкова, так звана Рекрутка. Її піймали і пройшлися п'ять разів по спині батогом — за те, що "жила у блуді зі злочинцем Кармалюком".

×