пʼятниця, 23 жовтня 2015 00:35

Устим Кармалюк пограбував більш як тисячу маєтків

Автор: ФОТО З САЙТА www.petroart.ru
  Український селянин, картина Василя Тропініна (1776–1857). Припускають, що на ній зображений Устим Кармалюк. Той начебто познайомився з художником через лікаря Прокопія Данилевського. За іншою версією, Тропінін малював у Кам’янецькій фортеці портрети засуджених, серед яких був і Устим
Український селянин, картина Василя Тропініна (1776–1857). Припускають, що на ній зображений Устим Кармалюк. Той начебто познайомився з художником через лікаря Прокопія Данилевського. За іншою версією, Тропінін малював у Кам’янецькій фортеці портрети засуджених, серед яких був і Устим

"Має волосся русяве, обстрижене по-шляхетськи, русяві вуса, бороду чисто виголену. Лоб широкий, відкритий, очі великі сірі, ніс великий горбатий. У нижній щелепі вибито два передні зуби. На лобі й скронях по два синяві рубці — сліди таврування, що роблять злочинцям після покарання батогом. Вздовж спини — дуже помітні смуги від батога. Великий рубець над правою лопаткою і по одному — на обох ногах від якихось ран. Статура міцна", — записав повітовий штабс-лікар Летичева — тепер Хмельницька область — Іван Дроздов 23 жовтня 1835-го під час огляду тіла 48-річного Устима Кармалюка.

Він півжиття тримав у страху навколишні села. Пограбував більш як тисячу маєтків. Через його загони пройшли близько 20 тис. селян. Кармалюка ловили, судили, засилали в Сибір. Сподівалися, що згниє у кайданах — смертної кари в Російській імперії тоді не було. Але той завжди тікав і повертався на рідні землі.

У листопаді 1833 року в селі Галузинці створюють спеціальну комісію. Її завдання — вистежити Кармалюка. Після чергового пограбування наприкінці літа 1835-го поліція виходить на слід його поплічників. Арештовують кілька десятків осіб. "Главнейший же из сих злоумышленников начальник известный Кармалюк с товарищем Андреем при преследовании ушли и не пойманы", — пишуть у рапорті.

Серед затриманих — житель села Каричінці-Шляхові — теперішнє Волоське — Прокіп Процків. На допитах він відхрещується — мовляв, ніколи не знав Кармалюка. Тоді поліція береться за його сестру Варвару і дружину Оляну.

— Допоможете впіймати Кармалюка — вам нічого не загрожу­ватиме, — обіцяють. А ще залучають священика. Той лякає, що відлучить жінок від церкви, якщо відмовлять у співпраці.

Пізньої ночі Кармалюк приходить до хати Процківа. Оляна виходить у двір.

— Чому Прокопа не відпустили? — допитується гість.

— Його дуже обмовили, — труситься жінка.

— Про що тебе питали?

— Хто напав на пані Поплинську.

— А ти що відповідала?

— Що нічого не знаю.

— Ну й добре. Передай моїм хлопцям, що пора уже провчити Кузьминського і старого пса Волянського. Щоб знав, як саджати моїх людей в остроги. Я завтра ще зайду. Приведеш Юрка Самкова, побалакати треба.

На ранок Оляна біжить до шляхтичів. Ті надсилають записку до місцевої поліції. Але капітана на місці немає, лист потрапляє в руки 18-річного Федора Рутковського. Вирішують зробити засідку в хаті Процківа.

— Заберіть усі рушниці, всі мотузки, — переконує поліцая Волянський. — Тільки зловіть, тільки не випустіть його. Ми будемо перед самим царем клопотати про нагороду для вас, якщо позбавите нас цього чудовиська!

— І не сподівайтеся на мотузки! — наставляє Кузьминський. — Він їх рве, як солому. Кулею, кулею беріть його! Про це мене особливо просив пан справник! За це вас не судитимуть.

Шукають допомогу. Усі відмовляються мати справу з Кармалюком. Урешті-решт погоджуються кухар, лакей, мельник і двоє шляхтичів. Двоє сідають на печі в хаті. Троє разом із Рутковським — у сінях. На світанку чують стукіт у шибку.

— Юрко є? — з порогу запитує Кармалюк.

— Був, та пішов недавно, не дочекався, — обманює жінка.

— Хто там? — чує шурхіт у сінях.

— То вівці. Варко, випусти овець, уже світає! — гукає Оляна.

— Поспати б мені.

— Заходь, батьку.

Кармалюк переступає поріг і бачить Рутковського. Береться за пістоль, але Федір стріляє першим. Устим гине на місці. Переказують, що поліцай стріляв не кулею, а срібним ґудзиком — бо тільки так можна вбити чаклуна-характерника.

Тіло кілька днів возять по селах під охороною солдатів. У Летичеві його показують в'язням тюрми. Ховають за міським цвинтарем, без попа, хреста і труни. А в судових паперах з'являється запис: "Сим образом кончил жизнь свою славный злодеяниями Кармалюк, наказанный три раза шпицрутеном и три раза кнутом, столько же раз бежавший из каторжной работы, непокоивший многие годы здешнюю округу, имевший чрезвычайные и даже неимоверные почти связи, сделавшийся, сказать можно, водрузителем всего зла и сим ввергнувший многих простолюдинов в пагубу и в самое даже суеверное всеобщее о его силах и могуществе мнение".

Імператор Микола І запрошує Рутковського на аудієнцію в Санкт-Петербург, дарує золотий перстень. До суду притягують майже 3 тис. повстанців. Родичі Устима змушені відмовитися від свого прізвища. Більшість змінюють його на Карман. Знову стануть Кармалюками тільки у 1950-х. Тоді його рідне село Головченці перейменують на Кармалюкове — тепер це Жмеринський район Вінницької області.

4000 ударів шпіцрутенами і 227 батогами витримала спина Устима Кармалюка за все життя. Його тричі таврували як небезпечного злочинця. Вісім разів тікав із в'язниць і заслань.

В Устима Кармалюка було двоє дружин та щонайменше двоє коханок

"Кармалюк — гарний хлопець, де по світу ходить, не їдную дівчиноньку із розуму зводить. Не їдную дівчиноньку, не їдную вдову, щасливую, вродливую, та ще й чорноброву", — йдеться у народній пісні.

Вперше Устим Кармалюк одружився ­1806-го. Йому було 19, нареченій Євдокії Ясишиній — 18. За три роки вона померла. Лишила на чоловіка сина Івана і доньку Настю. Ще через два роки взяв шлюб удруге — з Марією Щербань, на три роки молодшою. Мали трьох синів — Остапа, Івана і Тараса.

До 1812 року Кармалюк жив звичайним кріпацьким життям. Одного дня працював у полі й побачив, як коні понесли бричку пані Розалії, дружини поміщика Йосипа Пігловського. Кармалюк кинувся навперейми і врятував жінку. Та вирішила віддячити собою. Коли пан дізнався, віддав Устима у солдати. За іншою версією — того рекрутували за те, що вкрав шматок воску з церкви. Аби уникнути війська, вибив собі передні зуби. Лікарська комісія відправила Кармалюка додому. Та пан наполіг, і його таки забрали до армії.

З того часу починається грабіжницьке життя Кармалюка, арешти і втечі. Щоразу повертається додому. Шиє дітям чобітки. Навіть після смерті при ньому знайдуть торбинку з цвяхами для взуття. "Устим на степах вибрав собі місце для проживання, познайомився з тамтешніми жителями, бував у них за кума, придбав там корову для сім'ї і мав намір на зиму засіяти і під осінь хотів усю родину забрати та звелів вівці продати", — якось розповідає жінка на суді.

1826-го у Кармалюка з'являється коханка Магдалена. Через її чоловіка шинкаря Василя Добровольського збуває награбований крам. Кажуть, що той не проти роману. Якось Устим і Магдалена сидять в одній в'язниці. Аби побачитися з жінкою, Устим виламує двері своєї камери.

Ще одна коханка — Марія Остапнюкова, так звана Рекрутка. Її піймали і пройшлися п'ять разів по спині батогом — за те, що "жила у блуді зі злочинцем Кармалюком".

Зараз ви читаєте новину «Устим Кармалюк пограбував більш як тисячу маєтків». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути