Українську армію заклали 1917 року

Російське військо завжди перемагало за рахунок чисельності

"Військовий з'їзд розбуркав київське життя так, як цього ще не було за часів навіть революційних. Інтерес до з'їзду надзвичайний панує серед усього громадянства. Юрба народу з раннього ранку до глупої ночі стоять коло міського театру та палко обмірковують події. Це найкраще свідчить про те, що в Київі зародився якийсь новий фактор життя, прокинувся якийсь нерв, що збірає на собі загальну увагу, робиться осередком думок і волі", — писав про Другий всеукраїнський військовий з'їзд член Української Центральної Ради Сергій Єфремов у газеті "Нова рада" в червні 1917 року.

 

Військові зібралися тоді в Києві, щоб прискорити формування української армії. З початком Першої світової війни всі вони служили у війську Російської імперії. Брали участь у боях проти формувань Німеччини, Болгарії, Туреччини й Австро-Угорщини. Тодішня російська армія була відсталіша від інших. Якщо й перемагали, то за рахунок чисельної переваги. Лише з території України мобілізували 5 млн осіб.

Невдачі на фронтах і зубожіння населення призвели до Лютневої революції 1917 року. Імператор Микола ІІ зрікся престолу, і влада перейшла до Тимчасового уряду. Солдати були серед активних діячів революції. У ротах, батальйонах і полках почали створювати солдатські комітети. Вони контролювали і впливали на дії командирів.

Комітети починають створювати національні частини — польські, чехословацькі, сербські. Активізуються й українці. 12 березня 1917 року в столиці імперії Петрограді проводять 30-тисячну українську маніфестацію. Більшість учасників — солдати й моряки. Йдуть під жовто-блакитними прапорами та гаслом "Хай живе вільна Україна!"

У Києві створюють Установчу українську військову раду. "Кожен українець-вояк повинен пам'ятати, що остаточна мета війни — зібрати до купи всі землі українські, всі гілки українського люду в Росії, Австрії, Угорщині", — пишуть в одній із ухвал ради.

 

У полках, де солдати-українці становлять більшість, домовляються переходити на українську мову. Такі частини мають поповнюватися солдатами й офіцерами українцями. Окремо від існуючої регулярної армії з добровольців формують полк імені Богдана Хмельницького. До нього зголошується 3 тис. чоловіків.

Іще українці-військові об'єднуються навколо Клубу ім. Павла Полуботка, який очолює Микола Міхновський. Формування веде культурно-просвітну діяльність. П'ятеро членів клубу входять до Української Центральної Ради, яка стає головним провідним політичним органом українців. Із 150 членів ради — 13 військових.

"Українське військо має бути свідоме народніх, а не солдатських кастових інтересів, — писав 12 квітня в "Робітничій газеті" Володимир Винниченко. — Щоб воно не було і не змогло ніколи бути силою в руках пануючих класів, до якої б нації вони не належали. Це може бути єдиною метою роботи серед війська наших товаришів. Тільки таку мету може ставити собі справжній демократ".

Виникає 1337 українських військових комітетів. Для узгодження їхньої діяльності, 5 травня в Києві проводять Всеукраїнський військовий з'їзд. Від кожної частини прибуває делегат-солдат, іще один делегат-офіцер — від чотирьох час­тин, від тилових гарнізонів — по два представники. Домовляються добиватися виділення українців у окремі підрозділи. Формують Тимчасовий український військовий генеральний комітет при УЦР на чолі з Симоном Петлюрою.

Тимчасовий уряд у Петрограді починає гальмувати українізацію військових час­тин. Та процес стихійного формування українізованих підрозділів набуває досить широкого розмаху. Оголошують про підготовку до Другого все- українського військового з'їзду. Керівник військового відомства Росії Олександр Керенський забороняє його. Це тільки збільшує інтерес до форуму. Делегати-українці активно з'їжджаються до Києва.

 

Газета "Народня воля" публікує на першій сторінці статтю "Якої нам треба армії". "Військо повинно стати інструментом захисту українських національних інтересів, — йдеться в публікації. — У час, коли кується доля народна, потрібна й сила революційної української армії. Вона вірно обстоюватиме трудові інтереси українського народу".

Відкрити з'їзд планують у Троїцькому народному домі, де базується осередок Клубу ім. Павла Полуботка. Та в ньому не поміщаються всі делегати. Орендують найбільше приміщення тогочасного Києва — оперний театр.

Форум розпочинає роботу 18 червня. Будівлю охороняє Богданівський полк. Головує Володимир Винниченко. З'їзд засуджує політику Тимчасового уряду щодо України й закликає Центральну Раду негайно приступити до організації самостійних державних і військових структур. Хочуть, щоб усі новобранці, призвані з України, проходили службу на її території чи на Чорноморському флоті.

Обирають Всеукраїнську раду військових депутатів — 132 людини. Їх включають у склад Центральної Ради. Діяльність з'їзду спонукає Центральну Раду до проголошення Першого універсалу. Його вперше зачитують перед учасниками з'їзду.

Документ проголошує відокремлення України: "Хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські збори".

"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×