У солдатів забрали чоботи, щоб сиділи по казармах

"Ленін казав: "Комунізм є радянська влада плюс електрифікація всієї країни". Але народ переконаний, що більшовицький комунізм є комісарократія плюс розстрільні команди", — писали кронштадтські "Известия" у дні повстання матросів і гарнізону міста проти більшовицької диктатури на початку березня 1921-го. У радянській історії ці події називали "Кронштадтським заколотом".

Більшовики перемогли в громадянській війні, та економіка країни, якою вони заволоділи, була на межі краху. Великі міста знелюдніли. Приміром, населення Петрограда зменшилося втричі, Москви — удвічі. Усю "Совдепію" охопили селянські повстання проти грабіжницьких продовольчих податків — продрозверсток. Ленін вважав, що вони небезпечніші за всіх "білих" генералів разом узятих. У лютому 1921-го в Петрограді забракло хліба. Місцева влада обмежила й без того куций продовольчий пайок. Бракувало вугілля — зупиняли роботу заводи і фабрики. У місті почалися демонстрації й заворушення. Невдоволеними були й червоноармійці. У деяких частинах у солдатів навіть забрали чоботи — щоб сиділи по казармах і не брали участі у протестах. Розганяти демонстрації відправляли більш благонадійних курсантів військових шкіл.

Матроси недалекого Кронштадта — основної тоді бази Балтійського флоту — також потерпали від нестачі продовольства й палива. 26 лютого команда лінкора "Петропавловськ" відправила делегацію до Петрограда довідатися про ситуацію. Там вони побачили оточені військами заводи і фабрики, поспілкувалися з робітниками. По поверненні делегації матроси ухвалили резолюцію з 15 пунктами вимог: переобрання рад та допуск до виборів соціалістичних партій і анархістів, звільнення арештованих під час заворушень. Щодо політики на селі був окремий пункт: "Дать полное право действия крестьянам над своею землею так, как им желательно, а также иметь скот, который содержать должен и управлять своими силами, т.е. не пользуясь наемным трудом".

1 березня на центральній площі Кронштадта відбувся багатотисячний мітинг. Утихомирити матросів приїхав голова ВЦВК — більшовицького парламенту — Михайло Калінін. Кронштадтці його засвистали, натомість підтримали резолюцію "Петропавлівська". У ніч на 2 березня повсталі матроси арештували комісара Балтфлоту й кількасот комуністів, а потім обрали Тимчасовий Революційний комітет, який перебрав на себе всю владу.

Головою кронштадтського повстанського ревкому став старший писар "Петропавлівська" 29-річний Степан Петриченко. На Балтійському флоті він служив із 1912-го. До більшовицької партії вступив 1919-го, однак невдовзі не пройшов перереєстрації. Із квітня по вересень 1920 року був у відпустці вдома на Полтавщині. Бачив, як там проти нової влади орудують повстанські загони. Одного разу його навіть там арештували за підозрою в контрреволюційній діяльності. Повернувшись до Кронштадта, Петриченко всіляко розхвалював махновщину та український рух. За це отримав прізвисько "Петлюра".

Із 15 членів Кронштадтського повстанського ревкому троє було українцями. Петриченко згодом казав, що три чверті кронштадтського гарнізону були вихідцями з України. Деякі з них, перш ніж потрапити на робітничо-селянський червоний флот, воювали в антибільшовицьких арміях. Американський дослідник Пол Ервіч пише, що понад три чверті повстанців були селянами з походження. Під час відпусток або до того, як потрапили на флот, на власні очі побачили, що таке більшовицька політика воєнного комунізму — грабунки-продрозверстки, "червоний терор".

Кронштадтське повстання було антибільшовицьке, але не антирадянське. Адже однією з головних вимог повстанців були вільні — щоправда, лише для лівих партій та анархістів — вибори до рад. Кронштадтський ревком був налаштований на переговори з урядом більшовицької Росії. Натомість той вимагав лише капітуляції.

Швидко — доки не скресла крига, щоб дістатися навпростець до повсталого морського міста-фортеці, — почали готуватися до штурму. Керувати ним доручили одному з найкращих більшовицьких воєначальників — командарму Михайлові Тухачевському.

8 березня він повів війська на перший штурм. Невдало: багато червоноармійців не хотіли йти в атаку. Комісар однієї з дивізій доповідав, що солдати зажадали спочатку відправити в Кронштадт делегацію, щоб з'ясувати причини повстання.

"Стоячи по пояс у крові трудящих, кривавий фельдмаршал Троцький перший відкрив вогонь по революційному Кронштадту, що повстав проти владарювання комуністів для відновлення справжньої влади Рад", — заявив кронштадтський ревком.

Готуючись до другого штурму, більшовицька Реввійськрада стягнула з усієї країни найнадійніші частини. Посилили їх партійними кадрами. Тож о третій ночі 17 березня на штурм Кронштадта разом із військами йшли і 300 делегатів Х з'їзду ВКП (б), що саме проходив у ці дні. 15 із них потім загинули.

Попервах повстанцям удавалося відбивати атаки, перекидаючи підкріплення на вантажівках у місця найзапекліших сутичок. О 16.00 навіть перейшли в контрнаступ. Та тут на них в атаку пішов кавалерійський полк. Кавалеристи ввірвалися до міста й вирішили долю бою. Того ж та наступного дня більшість членів ревкому та близько 8 тис. повстанців Кронштадта відступили до сусідньої Фінляндії.

Більшовицький нарком військово-морських справ Лев Троцький пообіцяв Леніну підтягти дисципліну на Балтійському флоті. Результат його зусиль: до літа 1921 року трибунали винесли 2103 смертні вироки, а ще 6459 учасників повстання отримали тривалі терміни ув'язнення. Понад 10 тис. жителів Кронштадта — близько половини — як неблагонадійних "кронзаколотників", переселили в інші регіони країни.

Більшовики невдовзі все ж виконали всі економічні вимоги кронштадтських повстанців. У березні 1921-го на Х з'їзді ВКП(б) замість воєнного комунізму запровадили Нову економічну політику — НЕП.

×