Ексклюзиви
Вівторок, 14 серпня 2018 06:11

"У селі були 27 вітряків. Ми врятували останнього"
2

Історик 38-річний Назар Лавріненко стоїть на крилі відновленого вітряка у рідному селі Івківці Чигиринського району Черкаської області. 2009 року організував у Черкасах міжнародну наукову конференцію ”Історія українського традиційного млинарства” за участі вчених із Німеччини, Нідерландів і Чехії. Започаткував інтернет-проект ”Млини України” та взявся видавати ”Український млинологічний журнал”. Розбудовує етнографічний комплекс ”Зерноленд” у Івківцях. У ньому відві­дувачі беруть участь у зборі врожаю, помолі зерна, випічці хліба й інших майстер-класах із народних ремесел
Фото: ФОТО надане Назаром Лавріненком
Плавучий млин на річці Десна, 1916 рік

— У жнива власник млина міг дивитися на поле і розраховувати: "Кожна четверта копа — моя". Він не засівав, не жав, а лише молов. За це брав четверту частину борошна, яку потім продавав, — розповідає 38-річний Назар Лавріненко, керівник Української млинологічної асоціації. Збирає інформацію про старовинні млини. — Мельник користувався особливою повагою громади. Його слово було законом, ніхто й не брався сперечатися і сваритися.

Як давно люди почали молоти зерно?

— Найдавнішими засобами для подрібнення злаків були зернотерки. Це два пласкі камені. На один насипали зерно, а другим терли по ньому. Вони з'явилися 30–40 тисяч років тому. Їх замінили ручними млинками у вигляді жорен — обтесаних каменів. Нижній — закріплений до основи, а верхній — рухомий. У центрі з'єднані металевим прутом. Їх винайшли дві тисячі років тому в Римській імперії. Відтоді жорна зробили більшими, приводили їх у рух мулами, ослами та кіньми.

1,2–1,5 тисячі років тому почали будувати млини, що працювали від сили води й вітру. Для них потрібні були складніші конструкції, які створювали інженери.

Коли вони з'явилися на українських землях?

— Млини прийшли до нас із Європи. Перші згадки припадають на добу Гетьманщини — ХVII століття. Масово стали будувати за 100–150 років.

Поширені були два типи конструкцій повітряних млинів. Спочатку — голландська, пізніше — німецька. У голландського вітряка каркас стоїть нерухомо, а повертається лише башта з крилами — щоб підлаштовуватися під вітер. Німецький — повертається усім корпусом.

Хто міг збудувати млин?

— Це були люди з капіталами, переважно — магнати. Ярема Вишневецький мав

більше як 420 млинових кіл. Здавав в оренду. Винаймали дрібніші шляхтичі, міщани та селяни. Володіла млинами й козацька старшина. У переписних книгах Стародубського полку за 1666 рік зафіксували, що понад 64 відсотки млинів належали магнатам, 18 — козакам, 10 відсотків — монасти­рям, 3 — селянам, 2 відсотки — міським ратушам.

Що було найдорожче в кожному млині?

— Найважче було знайти хороші жорна. Тому вони й цінувалися найбільше. Для них брали камені діаметром від 80 сантиметрів до 1,5 метра. Товщина верхнього — бігуна — досягала 60 сантиметрів, а нижнього — лежака — не перевищувала 15. Верхній камінь важив у півтора раза більше.

Добрі жорна — без тріщин, шорсткі й пористі. Їх виготовляли кам'янотеси зі шматка породи. Як правило, робили з кількох частин — з'єднували будівельними розчинами чи гіпсом. В Україні мало видобували потрібного каміння. Тому возили з Європи.

Поступово селяни навчилися виготовляти камені зі щебеню і корунду, кварцу та кремнію. Перемішували з розчином із магнезиту, хлористого магнію, рідкого скла та соляної кислоти. Заливали в дерев'яну форму і після застигання отримували млиновий камінь високої якості. У працюючих жорнах завжди мало бути зерно.

Працювали лише в сезон чи постійно?

— Приймали зерно протягом року. Але інтенсивність роботи залежала від погоди. Водяні млини погано функціонували взимку, бо річки підмерзали. Вітряні були залежними від руху повітря.

Поступово мірошники почали вдосконалювати млини, аби переробляти не лише зерно. Багатофункціональний водяний млин у Юнашках Погребищенського району на Вінниччині збудували на початку ХХ століття коштом одного із найуспішніших підприємців Російської імперії Олександра Сувчинського. Молов майже 10 тонн зерна й робив 8–10 центнерів олії за добу. Мав січкарню для соломи та циркулярку для розпуску дерев'яних колод. У 1920-х освітлював навколишні села.

Чим наші млини відрізнялися від європейських?

— Якогось стандарту не було. Кожен господар додавав свої дрібні покращення. Матеріал млина різниться за регіонами: у степу — муровані й дощані, на Чернігівщині та Сумщині — це зруб.

Технології залишалися європейськими. Як приклад — голландський вітряк селянина Кузьми Дриги в селі Пустовіти Миронівського району на Київщині. Господар працював у Голландії мірошником. 1902 року повернувся і збудував млин за тамтешньою технологією. Закопав 15-метрового стовпа. По тіні від нього проводив креслення і розрахунки. Насип для вітряка наносили всім селом. 1926-го Дрига помер. Його сина розкуркулили й вислали за Урал. Вітряк хотіли спалити чи розібрати, але люди захистили його. Торік відреставрували за кошти місцевих підприємців.

Коли млинарство в Україні розвинулося найбільше?

— Пік припав на 1910–1920 роки. Лише в Київській губернії — теперішні Київська, Черкаська, частини Вінницької та Житомирської областей — нараховували понад 25 тисяч вітряних млинів.

Які були найпоширеніші?

— Вітряні. Працювали навіть при легенькому вітерці.

У ХІХ столітті у широкий вжиток увійшли парові. Найвідоміший був на Подолі в Києві. Працював у 1857–1920 роках. Його заснував купець Андрей-Анс Глезер із Курляндії (тепер територія Латвії. — ГПУ). 1870-го перейшов у власність "цукрового короля" Лазаря Бродського. У жовтні 1891 року через займання в зерноочисному від­діленні сталася пожежа. Для відбудови Бродський створив акціонерне товариство. Новий головний корпус став п'ятиповерховим. 1912-го млин обладнали дизельними двигунами.

Недавно в мережі з'явилося відео, як працює 200-річний водяний млин на Хмельниччині. Ці об'єкти залишаються затребуваними?

— Хліб продовжують пекти з борошна, зерно треба молоти. Водяний млин економічно вигідний. Вода біжить постійно, за неї не треба платити.

Чому зацікавилися млинами?

— У моєму селі Івківці на Черкащині стояв вітряк, що розвалювався. 2007 року був лише перекошений каркас і дах. Я захотів його відновити. Отримав грант від громадської організації "Молода Черкащина" — 4 тисячі гривень. ­Вистачило на дошки. Ще трохи назбирав у благодійників. Домовився із селянами — зробили стіни й дах. Найскладніше було з механізмом, бо толком він ніде не описаний. Знайшов тільки згадку, що в селі було 27 вітряків. Ми врятували останнього.

Скільки зараз млинів в Україні?

— Облік не ведуть. Їх щороку стає менше. 2009-го на Черкащині було 16 вітряків, зараз — дев'ять.

Та коли привертаємо увагу до якогось млина, з'являються небайдужі — фермер, бізнесмен, які хочуть зберегти пам'ятку. На Черкащині родина Халахурів купила старий водяний млин у селі Коржва Уманського району. Його відновили, почали працювати — мелють борошно, проводять екскурсії. Це місце вже обросло туристичною інфраструктурою. Працюємо над ідеєю створення національного парку вітряків — зберемо всі типи в одному місці. Має бути не менш як дев'ять млинів із Черкаської області.

15 хвилин потрібно було, щоб змолоти мішок зерна на водяному чи вітряному млині. До цього ручними жорнами за годину могли переробити кілограм збіжжя. Цим займалися переважно жінки та старші діти.

Зараз ви читаєте новину «"У селі були 27 вітряків. Ми врятували останнього"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 3857
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода