Шаміль у 37 років став імамом — верховним правителем Дагестану. Чверть століття він очолював боротьбу Кавказу проти Росії. У серпні 1859-го 30-тисячний корпус князя Олександра Барятинського оточив високогірну фортецю Гуніб, у якій укрився Шаміль.
На вимогу здатися імам заявив: "Гуніб — висока гора, я стою на ній. Вище лише Бог, а росіяни — знизу. Нехай штурмують". Шаміль сподівався протриматися до холодів, коли нападники підуть на зимові квартири.
На світанку 25 серпня росіяни оточили фортецю. До Шаміля відправили парламентаря — полковника Івана Лазарева. Імам радився з найближчими соратниками кілька годин. Надвечір сів на білого коня й приїхав до Барятинського. Князь тримав при собі 30-річного німецького художника Теодора Горшельта. Той спочатку зробив замальовки з натури, а згодом написав велику картину "Полон Шаміля".
Імама оселили в шатрі князя. Надали перекладача й кухаря-мусульманина, який подавав страви на золотих тацях. Барятинський подарував Шамілеві дорогу шубу й порадив готуватися до зустрічі з імператором Олександром ІІ.
Життя невільника 63-річний імам почав з України. 13 вересня прибув до Харкова. У потязі поглядав на компас, щоб переконатися, що їде на північ, а не до Сибіру. Гостя зустріли салютами й повітряними кулями. Дали на його честь бал у дворянському зібранні. За два дні в Чугуєві, неподалік Харкова, Шаміль зустрівся з Олександром II. Той подарував йому золоту шаблю.
10 жовтня 1859 року імам приїхав до Калуги. Таким був наказ Олександра ІІ. Дістав там щорічне утримання — 15 тис. рублів сріблом. Для нього казна придбала в поміщика Сухотіна триповерховий будинок із садом, басейном, лазнею та стайнями. У газеті "Калужские губернские ведомости" з"явилася постійна колонка "Из дома Шамиля". 5 січня 1860-го привезли родину Шаміля — 22 особи та його обслугу.
Шаміль був одружений вісім разів. Достеменно відомо про п"ятьох його дружин. На першій він оженився замолоду, за наказом батьків. Шлюб тривав місяць. Потому повернув жінку її батькам і з головою поринув у політику. Колишньої дружини більше не бачив.
За кілька років Шаміль приїхав до аварського аулу Унцукуль. Зупинився в приятеля свого батька — лікаря Абдул-Азиза. Готував з"їзд горців, де мали вперше обирати імама Дагестану. У хаті їжу подавала донька господаря Патимат. Шамілеві дівчина сподобалася. Вони побралися. Як старша дружина, Патимат стала домоправителькою в хаті чоловіка. Народила трьох синів і двох доньок.
1840-го Шаміль одружився втретє. Його найхоробріший вояк Ахверділ Магомет доповідав про невдалий штурм фортеці Моздок. Щоб пом"якшити гнів імама, наказав привести 17-річну полонянку. Це була Анна Улуханова, донька заможного купця з Моздока, гірського єврея. Дівчина довго не погоджувалася прийняти іслам. Однак закохалася в Шаміля й добровільно стала мусульманкою Шуайнат. Це ім"я чоловік знайшов у книзі про благочестивих жінок.
Шуайнат стала улюбленою дружиною імама. Вона мала право відвідувати його на війні. Якось неподалік Моздока на охорону дружини Шаміля напали її родичі на чолі з братом Яковом. Відбили сестру й повернули до батька. Жінка просилася назад, до чоловіка. Імам надіслав викрадачам золоті прикраси, килими, збрую для коней, а тоді приїхав сам — по дружину. Улуханови відпустили Анну. Шуайнат народила двох синів та п"ятьох доньок. Із них вижила лише дівчинка на ім"я Сапіят.
1845 року померла старша дружина Шаміля Патимат. Кажуть, її вбили за наказом головнокомандувача російських військ графа Михайла Воронцова. Імам був за крок від перемоги над військом Воронцова біля міста Дарго. Однак мусив залишити поле битви, аби поховати дружину. Росіянам удалося вирватися з оточення. Після смерті Патимат старшою дружиною стала Шуайнат. Та вона не справлялася з великим господарством. Найближчі соратники радили Шамілеві одружитися вчетверте.
Якось він побачив 16-річну Загидат, доньку шейха Джамалуддіна. Дівчина знала напам"ять Коран і вміла вести розумні бесіди. До того ж була меткою в життєвих питаннях. Шейх дав згоду на шлюб. Скромне весілля зіграли влітку 1846-го. Загидат стала старшою дружиною й перебрала на себе побутові справи родини. Народила двох доньок.
Казна придбала для нього будинок із басейном, лазнею, стайнями
Останньою дружиною Шаміля була юна красуня Амінат. Вона мріяла стати улюбленицею чоловіка. Але не змогла порозумітися із Загидат, тому імам швидко розлучився з нею.
1868 року Олександрові ІІ доповіли, що холодний калузький клімат шкодить Шамілеві. Цар наказав перевести його до Києва. На початку грудня імам із гаремом приїхав до української столиці.
Військовий комендант генерал-лейтенант Новицький оселив прибульців у маєтку Мосолової, навпроти нинішнього Будинку офіцерів. Шаміль обрав флігель у глибині садиби. "Місто Київ, — писав у листі, — я вважаю одним із найкращих у Російській імперії. За красивим гористим місцем розташування воно нагадує мені батьківщину".
Шаміль ходив до Царського саду в білій чалмі, ведмежій шубі та жовтих сап"янових чоботях. Студенти кидали до його екіпажу зошити з поемою Шевченка "Кавказ". Горець не міг її прочитати, бо не знав української. Але назву зрозумів.
Дружин за межі садиби Шаміль не відпускав. Годинами дивився на Дніпро, пароплави, мріяв здійснити хадж до Мекки. Для цього треба було дістатися Одеси, а вже звідти — Стамбула.
Імператор побоювався, що горець утече та сформує в Туреччині військо. Бранець написав листа братові царя Михайлові, який опікувався кавказькими справами. До клопотання приєдналися два російських міністри (закордонних і внутрішніх справ) та емір Абд аль-Кадир. 16 лютого 1869-го Олександр ІІ дав згоду на хадж Шаміля. Дозволив узяти дружин, дітей, онуків. Однак двоє старших синів мали зостатися в Росії.
12 травня Шаміль залишив Київ. До Мекки прибув 20 листопада. Там застудився. Подорож до гробниці Магомета в Медині розпочав лише наприкінці березня 1870-го. Потому ще більше заслаб. А після смерті двох доньок від сухот узагалі перестав підводитися з ліжка. Надіслав листа старшим синам. Писав, що хоче побачитися перед смертю. Імператор дозволив їхати одному — Газі-Магомету. Але він мав залишити в Києві дружину Хабібат і маленьку доньку. Газі-Магомет виїхав 23 грудня. Проте живим батька не застав: Шаміль помер у Медині 4 лютого 1871 року.
По ньому залишилися дві вдови. Загидат пережила чоловіка на кілька місяців. А Шуайнат переїхала до Стамбула, де нею опікувався султан. Пішла з життя 1876-го.
Сини Шаміля стали талановитими воєначальниками. Старший, Газі-Магомет, був турецьким маршалом. Помер у Медині. Похований поряд із батьком. Магомет-Шапі став генерал-майором російської армії, помер 1906-го у Кисловодську. А Магомет-Каміль був маршалом турецької армії, помер 1951-го у Стамбулі.
1797, 26 червня — Шаміль народився в аулі Гімри в Дагестані. Батько — коваль Денгав Магомет, мати — Баху-Меседу
1834, 19 вересня — Шаміля обрали третім імамом Дагестану
1840, початок року — імам Чечні
1840, 11 жовтня — взяв у полон Анну Улуханову, яка стала його дружиною
1846, літо — одружився із Загидат
1859, 25 серпня — здався у полон росіянам
1859, 15 вересня — приїхав на Харківщину; зустрівся з російським царем Олександром ІІ
1868, листопад — переїхав до Києва
1869, 12 травня — залишив Київ задля паломництва до Мекки
1871, 4 лютого — помер у Медині, на Аравійському півострові
2 
35413
Коментарі
3