Радянські люди іронічно називали 8 Березня святом імені Клари Цеткін. Жартували, що лише цього дня — раз на рік — більшість чоловіків дарують дружинам квіти, і називали свято "любов до жінки на один день".
Справжня історія святкування Жіночого дня — 8 Березня — залишається таємницею. Ще в Давньому Римі цього дня вітали представниць слабкої статі. "Матрони", тобто жінки, які народилися вільними й перебували у шлюбі, одержували від чоловіків коштовні подарунки. Вони врочисто вдягалися та йшли до храму богині Вести, хранительки домашнього вогнища. Навіть рабинь звільняли від їхніх обов"язків.
Випадково чи ні, але саме 8 березня 1857 року працівниці взуттєвих і швейних фабрик Нью-Йорка влаштували вуличний "марш порожніх каструль". Жінки вимагали збільшення зарплатні, скорочення робочого дня із 16 год. до 10 та надання їм виборчих прав. Похід, розігнаний поліцією, запам"ятався багатьом американцям як Жіночий день.
За півстоліття, 1908 року, жіноча демонстрація протесту проти тяжких умов праці повторилася, але тепер нью-йоркські робітниці вийшли на вулиці наприкінці лютого. Наступного року соцпартія Америки оголосила останню неділю зими Національним жіночим днем.
Зазвичай ініціативу свята 8 Березня приписують Кларі Цеткін — начебто вона внесла таку пропозицію 1910 року на ІІ Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені. Однак насправді 53-річна революціонерка лише запропонувала подругам організувати демонстрації за свої права в різних країнах одночасно — для більшого резонансу. Делегатки із 17 країн згодилися щороку влаштовувати "Міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за економічну, соціальну й політичну рівність", проте конкретної дати не визначили. Тому 1911 року захід відбувся 19 березня, 1912-го — 12 травня. А 1914-го днем солідарності обрали 8 березня, бо то була неділя. У Росії, яка мала юліанський календар і відставала від Європи на два тижні, Жіночий день припав на 23 лютого. Того дня в Петрограді вийшло перше число нового журналу "Работница".
Улітку 1914-го почалася світова війна, і в більшості країн заборонили будь-які демонстрації. Більшовики, захопивши владу, запровадили в Росії європейський календар і оголосили 8 Березня державним святом. Оскільки "будівниць комунізму" радянська влада зрівняла в правах із чоловіками, вони протягом багатьох років мітингували цього дня на підтримку пригноблених трудівниць із капіталістичних країн.
Лише із середини 1950-х 8 Березня почали відзначати саме як свято радянських жінок. Величезними накладами друкувалися десятки вітальних листівок — від 200 тис. до 1 млн примірників кожна. Вони пропагували нові стандарти святкової поведінки чоловіків. Ось на кухні мужчина в жіночому фартушку, заглядаючи в книжку "Кулінарія", мудрує коло супу. Підпис: "Подарил жене цветы: сам управлюсь у плиты". На іншій — батько і син з купою подарунків наввипередки біжать до матері сімейства. Підпис: "У сына и папы сегодня экзамен — кто лучше отметит праздник мамин!".
Того дня вийшло перше число журналу "Работница"
Із 1966 року цей день оголошений неробочим. Відтоді в установах склався певний ритуал святкування. Чоловіки заздалегідь збирали "по рублю", а 7-го кожній колезі дарували квіти (зазвичай мімози або тюльпани, начальству — троянди) плюс вітальну листівку чи невеличкий сувенір. В обідню перерву просто на робочому місці накривали стіл, після чого жіночу частину трудового колективу урочисто відпускали додому.
У 1990-х виникли чутки, що Міжнародний жіночий день насправді не міжнародний — мовляв, ніде, крім колишнього СРСР, про нього не чули. Це не так. Ще 1977 року ООН ухвалила резолюцію N32/142, закликавши всі держави визнати 8 Березня Міжнародним жіночим днем. Деякі країни — окрім соцтабору, Ангола, Буркіна-Фасо, Конго, Уганда, Лаос, Непал, Камбоджа, Китай та інші — підтримали заклик.
3 
1
Коментарі
2